Види складів адміністративних правопорушень

Вивчення складів адміністративних правопорушень неможливе без класифікації, без виділення однопорядкових груп, які прийнято називати видами. Можна виділити наступні види адміністративних правопорушень:

  1. Основні і кваліфікаційні склади. Поділяються в залежності від ступеня суспільної небезпеки. Визнаючи те або інше діяння адміністративним правопорушенням і встановлюючи за його вчинення санкцію, законодавець враховує, що ступінь суспільної небезпеки однотипних проступків може бути різний. Так, порушення водіями транспортних засобів правил переїзду залізничних переїздів характеризується більшою громадською небезпекою, якщо при цьому виникла аварійна обстановка (ст. 123КУпАП) [2].

Виходячи з цієї обставини законодавець у цілому ряді випадків конструює кілька складів адміністративних проступків стосовно до одного типу діянь. Такі склади відрізняються ступенем громадської небезпеки [6]. На більш високий ступінь небезпеки вказують додаткові ознаки, які прийнято називати кваліфікуючими.

Таким чином, ознаки можуть бути основними, тобто такими, що мають місце в кожному випадку вчинення проступку, і кваліфікуючими – що доповнюють основні.

  1. Особисті і службові склади. Склади адміністративних правопорушень поділяються на особисті і службові (посадові) залежно від того, хто є суб’єктом проступку – просто громадянин чи посадова особа. Для посадового проступку характерно, що протиправне діяння повинно бути скоєне через дію по службі. Посадові особи, зазначені в ст. 14 КУпАП, підлягають адміністративній відповідальності за адміністративне правопорушення, зв’язані з недодержанням установлених правил, забезпечення виконання яких входить до їхніх службових обов’язків [2].

3. Однозначні й альтернативні склади. У альтернативних складах називаються кілька (два або більше) варіантів ознак [4]. Закон досить часто передбачає кілька варіантів дій, учинення яких визнається проступком.

При цьому проступком вважається вчинення як однієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх). Наприклад, ст. 189 КУпАП установлює відповідальність за порушення правил відкриття поліграфічних і штемпельних підприємств, придбання, збут, використання, облік, зберігання розмножувальної техніки, шрифтів та матриць особами, відповідальними за дотриманням цих правил [2].

Таким чином, якщо однозначний склад називає ті єдині ознаки, сукупність яких його утворює, то в альтернативному перелічується кілька варіантів ознак.

  1. Описові та бланкетні (відсильні). Описові склади цілком розкривають зміст і суть діяння, що визнається адміністративним правопорушенням. Наприклад, дрібне хуліганство (ст. 173КУпАП), розпиття спиртних напоїв на виробництві (ст. 179КУпАП) та ін [2]. Бланкетні склади вказують на те, що ознаки проступку містяться в окремо встановлених нормах і правилах. Наприклад, порушення правил адміністративного нагляду (ст. 187КУпАП) [2].
  2. По особливостях конструкції складу адміністративного правопорушення розрізняються матеріальні і формальні склади. Матеріальними називаються склади в який міститься така ознака, як настання шкідливих матеріальних наслідків– діяння,  чи описується дія саме по собі обов’язково манливий шкідливий наслідок [6].

Формальними складами називаються ті в який немає обов’язкової ознаки настання шкідливих матеріальних наслідків (порушення паспортного режиму). Ознаки складу правопорушення охоплюють його правління як в об’єктивної, так і в суб’єктивної сферах і підрозділяютьсяна 4 елементи: об’єкт; об’єктивна сторона; суб’єкт; суб’єктивна сторона [8].

Суб’єкт адміністративного делікту — не абстрактне поняття, що знаходиться поза часом і простором, а особа, котра фізично існує і заподіює своїми протиправними діями шкоду об’єкту посягання [7]. Проте сам суб’єкт, як реально існуюча особа, до складу правопорушення не

входить. Склад адміністративного делікту містить лише ознаки, якими ця особа характеризується. У теорії адміністративного права такими є: вік, осудність та спеціальні ознаки.

Об’єктом адміністративного проступку, як і будь якого правопорушення, є суспільні відносини [4]. Визначені діяння тому і називаються антигромадськими і забороняються, що заподіють шкоду існуючим суспільним відносинам. Визнання останніх об’єктом правопорушення допомагає розкрити соціальну суть адміністративного проступку, моральний характер адміністративної відповідальності.

Об’єктом адміністративного проступку можуть бути лише такі суспільні відносини, які охороняються адміністративною санкцією.Цебезпосередньо випливає зі ст.1 КУпАП, у якій зазначено, що завданням законодавства про адміністративні правопорушення є охорона власності, соціально–економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, установленого порядку управління, державного і суспільного порядку [2].

Ознаки об’єкта, що охороняється, закріплюється також у назві глав Особливої частини: адміністративні правопорушення, що посягають на власність на громадський порядок і громадську безпеку, адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління.

Крім цього мають місце випадки коли вони логічно випливають зі змісту статті. Так, ст. 132 КУпАП установлює відповідальність за самовільне  використання з корисливою метою транспортних засобів, машин чи механізмів, що належать підприємствам, установам, організаціям [2]. Хоча ця стаття вміщена в главі 10 „Адміністративні правопорушення на транспорті в галузі шляхового господарства і зв’язку”, об’єктом такої провини виступає власність [2]. Це проявляється особливо наочно, коли з корисливою метою використовується не транспортний

засіб, а, скажімо, бурова установка, зварювальний апарат, розчиномішалка, електропідйомник.

Об’єктивна сторона складу адміністративного правопорушення– це зовнішній прояв суспільно–небезпечного посягання на об’єкт, що перебуває під охороною адміністративно–правовихсанкцій [7]. Відповідно до цього об’єктивну сторону складу адміністративного правопорушення утворюють ознаки, що характеризують зовнішні прояви проступку. Тобто, це система передбачених нормою адміністративного права ознак, які характеризують зовнішню сторону правопорушення.

В об’єктивну сторону входили наступні ознаки:

  1. Протиправне діяння (чи дії бездіяльності) – розкрадання, пияцтво, торгівля, придбання, зберігання, використання, ухилення, управління, допуск тощо.
  2. Час і місце його здійснення.
  3. Спосіб здійснення правопорушення .
  4. Результат правопорушення.
  5. Причинний зв’язок між діянням і результатом.
  6. Суспільна небезпека (шкідливість), що визначається виходячи з всіх ознак об’єктивної сторони шляхом їхнього синтезу [5].

Ознака діяння – провідна, головна ознака об’єктивної сторони, це стрижень, навколо якого групуються інші її ознаки (спосіб, час, місце тощо [4]). Основу кожного діяння становить свідомий рух тіла, а найчастіше –система елементарних дій або навіть певна діяльність.

Протиправне діяння може бути простим і складним. Просте являє собою єдину дію або короткочасну бездіяльність, єдиний короткочасний акт протиправної поведінки (крадіжка, безквитковий проїзд).Складне діяння складається або з декількох самостійних дій, або розтягнуте в часі, або скоюється групою. Розрізняються такі види складних діянь, які караються в адміністративному порядку:

– з двома різними діями;

– які складаються з адміністративних дій;

– збірні;

– які тривають;

– які продовжуються [8].

Правопорушенням з двома діями є таке, склад якого утворює єдність двох самостійних дій. Вчинення тільки однієї, передбаченої законом дії, складу правопорушення в даному випадку не створює (наприклад, дрібна спекуляція ст. 157КУпАП: її акт утворить єдність скупки і перепродажу, тобто єдність двох самостійних дій) [2].

Правопорушенням, що складається з альтернативних дій, склад якого утворить учинення як однієї з перелічених у законі дій, так і всіх разом. Так, дії робітника торгівлі, що відмовив споживачу в інформації про товар, навчанні, безпечного його використання, перевірці його якості, комплектності, ваги та ціни утворюють один склад (ст. 156КУпАП) [2].

Збірним можна називати проступок, що фактично „зібраний” з кількох різних порушень, які існують самостійно, хоча і дуже близьких за змістом адміністративно–правових норм. При формальному підході у даному випадку завжди можна побачити кілька правопорушень. Законодавець розглядає такі діяння як одне правопорушення, тому що вони тотожні і цілком збігаються за юридичними ознаками складу. До них належать порушення різних окремо встановлених правил, інструкцій, вимог (бланкетні склади). Наприклад, порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів щодо безпечного ведення робіт у галузях промисловості (ст. 93КУпАП) [2], вчинення тією самою особою окремих дій, що порушують різні норми, які містяться в правилах складування, зберігання, розміщення, транспортування, утилізації, ліквідації та використання промислових та побутових відходів розглядаються законодавцем як одне правопорушення (ст. 82КУпАП) [2].

Такими, що тривають визнаються правопорушення, які почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно

шляхом невиконання обов’язку (наприклад, проживання без паспорта (ст. 197КУпАП), невиконання правил військового обліку (ст. 210КУпАП), самовільне підключення телефонного апарату до діючого телефону (ст. 148КУпАП) [2].

Такими, що продовжується, можна вважати адміністративні правопорушення, приміром, такі як багатократні пошкодження таксофонів (ст. 148 КУпАП), багаторазове фотографування з борта повітряного судна (ст. 112 КУпАП) тощо[2]. Для таких правопорушень, що продовжуються, характерне те, що і кожне з діянь, які їх утворюють, саме по собі містить всі ознаки складу, і усі разом вони виконують той же склад. Уже перше діяння винного можна кваліфікувати за певною статтею закону. Наступні неправомірні вчинки істотно не змінюють ні юридично значущих властивостей, ні юридичної оцінки скоєного. Вони лише збільшують тривалість правопорушення в часі, розмір заподіяної шкоди тощо.

Діяння з ознаками адміністративного правопорушення може бути закінченим і незакінченим (перерваним з тих або інших причин, що не досягли бажаної мети).

Суб’єктивна сторона адміністративного проступку – це внутрішнє, психологічне відношення особи до вчиненого нею суспільно шкідливого діянню і його наслідкам [7]. Її психологічний зміст розкривається за допомогою таких юридичних ознак, як провина, мотив і ціль, що представляють різні форми психічної активності, органічно зв’язані між собою і залежні один від одного.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи без діяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків [6].

Психічна діяльність людини – єдиний і в той же час різноманітний за змістом процес, що містить емоції, мотиви, свідомість, волю. Проте основною ознакою, ядром суб’єктивної сторони складу є провина [7].

Встановлення провини є головним завданням аналізу суб’єктивної сторони адміністративного правопорушення.

Як обставина, що пом’якшує відповідальність, можуть враховуватися емоції. Так, у ст. 34 КУпАП серед таких обставин назване вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання чи при збігу важких особистих або сімейних обставин [2].

Під провиною правопорушника варто розуміти негативне психічне ставлення до інтересів суспільства і конкретних громадян. Такий стан свідомості засуджується державою і суспільством.Провина – поняття родове, воно охоплює дві можливі форми стану психіки, що засуджується, – намір і необережність. Тільки навмисне або необережне ставлення до своєї протиправної поведінки може засуджуватися державою, тільки в цих двох формах може існувати провина [7].

Отже, Закон називає два елементи наміру:

  • інтелектуальний (виражається в усвідомленні громадянином протиправності діяння і передбаченні його шкідливих наслідків);
  • вольовий (полягає в бажанні настання шкідливих наслідків або свідомого їх допущення).

Проступки можуть чинитися навмисно (безквитковий проїзд) або необережно (порушення санітарно–гігієнічних правил).

У ст. 11КУпАП дано визначення адміністративно–правової необережності: адміністративне  правопорушення визнається вчиненим    з необережності,  коли  особа,  яка  його    вчинила,    передбачала можливість  настання  шкідливих наслідків своєїдії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала

можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити [2]. Необережність може виступати як необачність, самовпевненість, недбалість, нерозважливість, необдуманість тощо.

 

Поделиться

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Перейти к верхней панели
Top.Mail.Ru Яндекс.Метрика