Витребування майна власником з чужого незаконного володіння

Найважливішим цивільно-правовим засобом захисту прав власності є віндикація — витребування власником майна з чужого незаконного володіння.Воно здійснюється шляхом пред’явлення позову в суд чи арбітраж. Такий позов називається віндикаційним. Отже, віндикаційний позов — це позов власник про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позивачем по віндикаційному позову є власник майна чи організація, зокрема державне підприємство, організаціями майно передане в повне господарське відання або оперативне управління. Державний орган не є власником закріпленого ним майна. Воно продовжує залишатися державною власністю. Але, оскільки певному державному органові передано в управління якесь державне майно, останній має право і зобов’язаний вимагати повернення його від усякого незаконного володільця. Відповідачем по віндикаційному позову виступає незаконний володілець, тобто особа, яка володіє майном позивача без правових підстав.

У ст.32 вищезгаданого Закону України «Про власність» зазначено, що власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння. Таким чином, якщо якась річ вибула з володіння власника, останній може витребувати її в особи, що нею володіє. Але витребувати річ він може тільки від незаконного володільця, тобто від такого, який володіє річчю без

законних підстав. Підставою може бути, наприклад, договір або адміністративний акт.

Отже, якщо власник передав свою річ у тимчасове користування за договором майнового найму наймачеві, останній не може бути відповідачем по віндикаційному позову, оскільки користується річчю на законній підставі — на підставі укладеного з власником договору майнового найму.

Незаконним володільцем буде особа, що вкрала річ або купила її не у власника (наприклад, у громадянина, до якого річ перейшла за договором майнового найму, договором схову тощо), оскільки продавець за договором купівлі-продажу не міг передати покупцеві те, чого не мав сам — права власності на продану річ.

За віндикаційним позовом власник може витребувати свою річ у натурі. Тому віндикаційний позов не може бути задоволений, коли у відповідача речі вже немає. Якщо ж річ уже продано невідомо кому або знищено, не можна одержати й задоволення по віндикаційному позову, бо за цим позовом можна вимагати повернення саме майна, що належить власникові.

Коли в особи, що вкрала річ, речі немає, до неї теж можна пред’явити вимоги, проте тут йтиметься не про повернення речі, а про відшкодування заподіяної шкоди. Отже, буде мати місце не віндикаційний позов, а позов зобов’язального характеру — про відшкодування заподіяної шкоди, і суд буде керуватися ст.440 ЦК України.

Отже, коли речі немає, не можна й вимагати її повернення від особи, що нею володіла. Проте виникає запитання — чи завжди власник, дізнавшись, що його річчю незаконно володіє якась особа, має пред’явити саме віндикаційний позов, тобто позов про витребування її у натурі з чужого незаконного володіння, чи він може якось інакше захистити свої інтереси?

Коли майно належить кооперативній або громадській організації чи громадянинові, то кожний з цих власників може за своїм бажанням пред’явити або віндикаційний позов, або позов про відшкодування збитків.

Відносно державних організацій вирішення цього питання безпосередньо пов’язане з їхніми правами щодо розпоряджен­ня закріпленим за ними майном. Якщо згідно із законом дер­жавна організація не може самостійно розпоряджатися май­ном даного виду, то у разі перебування такого майна у неза­конного володільця (наприклад, у кооперативної організації, громадянина) вона повинна пред’явити саме віндикаційний позов.

Предметом віндикаційного позову може бути витребувані індивідуально визначеної речі. В зв’язку з тим, що власник віндикаційним позовом може вимагати повернення саме своє речі, вона мусить бути індивідуально визначеною. Відносно родових речей не можна встановити, чи це саме ті речі, що належали власникові, чи якісь інші.

Предметом віндикаційного позову може бути й річ, що визначається кількістю, мірою, вагою за умови, що вони якось індивідуалізовані.

Власник відповідно до ст.148 ЦК України має право вимагати не тільки повернення свого майна, а й повернення або відшкодування всіх доходів, які незаконний володілець дістав чи повинен був дістати від користування майном. Причому вирішення питання про те, з якого часу доходи мають буї повернені власникові, залежить від того, чи був володілець добросовісним чи недобросовісним.Відповідно до ст.145 ЦК України, набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати, що особа, у якої він придбав річ, не мала права її відчужувати.

Відповідно до ст. 148 ЦК України власник вправі вимагати від недобросовісного володільця повернення або відшкодування доходів, які він здобув або повинен був здобути за час володіння; від добросовісного володільця — всіх доходів, що він здобув і повинен був здобути з часу, коли вся або повинен був дізнатись про неправомірність володіння або одержав повістку за позовом власника про повернення майна.

Отже, одержане добросовісним набувачем до того, як він дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність свого володіння, належить йому, він стає власником доходів, здобутих під час володіння. Недобросовісний

володілець повинен повернути доходи, які він дістав чи повинен був дістати за весь час володіння.

Як зазначено у ст. 148 ЦК України, незаконний володілець повинен повернути чи відшкодувати не тільки доходи, які він одержав, а й ті, які повинен був одержати. Коли незаконний набувач не одержав доходів з власної вини, він несе всі невигідні наслідки цього — мусить повернути доходи, які міг одержати. Наприклад, хтось незаконно володів садом, але не і знімав плодів, не одержував доходів. Він нестиме всі невигідні наслідки своєї бездіяльності — повинен відшкодувати втрачені ним доходи, бо у ст.148 ЦК України законодавець зазначає, що власник має право вимагати повернення або відшкодування доходів, які незаконний володілець «здобув і повинен був здобути».

Відповідно до ст.148 ЦК України «володілець як добросовісний, так і недобросовісний, у свою чергу, має право вимагати від власника відшкодування зроблених ним необхідних затрат на майно з часу, з якого власникові належать доходи від майна».

Отже, недобросовісний володілець має право вимагати від власника відшкодування зроблених ним необхідних витрат на майно за весь час володіння, бо він повинен повернути одержані прибутки за цей проміжок часу. Добросовісний володілець має право вимагати від власника відшкодування необхідних затрат тільки з часу, коли він дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність володіння або одержав повістку, за позовом власника про повернення майна, бо саме з цього часу власникові належать прибутки з майна.

Іноді витрати незаконного володільця виходять за межі необхідних витрат по поточному утриманню майна. Незаконний володілець може зробити певні поліпшення у майні, зв’язку з чим може збільшитись вартість останнього.

Виникає питання, яка ж доля цих поліпшень у майні у випадку витребування його власником від незаконного володільця? Добросовісний

володілець, зазначається в ст.148 ЦІ України, має право залишити за собою зроблені ним поліпшення, якщо вони можуть бути відділені без пошкодження речі. Наприклад, коли він поставив новий мотор на човні замість старого, то при витребуванні у нього човна він може новий мотор забрати собі, замінивши його старим.

Але може бути й так, що поліпшення у майні неможливо відділити. Наприклад, незаконний володілець зробив капітальний ремонт будинку чи відремонтував якусь іншу річ. Як правило, у цих випадках поліпшення не можуть бути відділені від речі. Відповідно до ст. 148 ЦК України, «якщо відділити поліпшення неможливо, добросовісний володілець має право вимагати відшкодування зроблених на поліпшення витрат, але не більше розміру збільшення вартості речі».

Таким чином, добросовісний володілець може вимагати відшкодування тільки тих витрат на поліпшення речі, які призвели до збільшення її вартості. Незаконний володілець може витратити багато коштів і зусиль для того, щоб поліпшити ту чи іншу річ і при цьому домогтися мізерного результату. При визначення розміру відшкодування має враховуватися саме корисний результат, який проявився у збільшенні вартості речі.

Як випливає із змісту ст.148 ЦК України, право залишити за собою зроблені поліпшення або вимагати відшкодування зроблених на поліпшення затрат (у разі, коли їх не можна відділити) має лише добросовісний володілець.

Добросовісність володіння, набуття майна створюють ще одну важливу перевагу для незаконного володільця речі. Коли від недобросовісного набувача майно може бути витребуване в усіх випадках, то від добросовісного законного набувача — не завжди.

Відповідно до ст. 145 ЦК України, якщо майно за плату придбане добросовісним набувачем у особи, яка не мала права його відчуджувати, власник вправі витребувати це майно від набувача лише у разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у

володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом поза їхньою волею.

Якщо річ було продано особою, яка її одержала від власника за договором (наприклад, договором схову, майнового найму тощо), добросовісному набувачеві, то від останнього власник не може витребувати свою річ, бо у даному випадку річ була як з володіння власника, так і з володіння його контрагента по договору, з їх власної волі. Отже, у цьому випадку право власника на витребування своєї речі з незаконного во­лодіння обмежується в інтересах добросовісного набувача.

Якщо майно набуте безплатно (навіть і добросовісним набувачем) від особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках (ст.145 ЦК України). Так, коли власник добровільно, за договором (наприклад, за договором схову) передасть комусь річ, а контрагент за договором замість того, щоб повернути власнику, подарує її іншій особі, власник може витребувати свою річ у даного добросовісного набувача, (незважаючи на те, що річ не була ні загублена, ні викрадена), оскільки вона була безплатно набута добросовісним набувачем.

Слід звернути увагу на те, що відповідно до ст.145 ЦК України власник може витребувати своє майно у добросовісного набувача не тільки у випадку, коли воно викрадене, але вза­галі у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння власника або його контрагента по договору «поза його волею».

Отже, громадянин — власник якогось майна — не може витребувати його з незаконного володіння іншої особи при наявності сукупності трьох умов:

а) набувач має бути добро­совісним набувачем — він не повинен знати, що купує майно не у власника;

б) майно має бути придбане набувачем на гроші, тобто повинно бути саме купленим;

в) власник повинен втратити володіння цим майном з власної волі, а саме, майно має бути передане власником за договором (схову, майнового най­му тощо) іншій особі, яка б продала його добросовісному на­бувачеві.

Виникає питання, чому законодавець стає на захист інте­ресів добросовісного набувача у випадку, коли майно вибуло з володіння власника та його контрагента з їхньої власної волі. Законодавець виходить з тих міркувань, що власник припус­кає певну необачність, довірившись особі, яка на це не заслу­говувала, про що свідчить весь розвиток подій: замість того, щоб повернути власнику одержану від нього за договором річ, особа, продає її комусь, а тому власник повинен нести не вигідні наслідки своєї необачності. Ці міркування, звичайно, відпадають, коли річ вибула з володіння власника та його контрагента поза їхньою волею.

Відповідно до ч.2 ст.145 ЦК України витребування майна з підстав, зазначених у ч.1 цієї статті, не допускається, якщо майно було продано в порядку, встановленому для виконан­ня судових рішень.

Отже, коли майно боржника буде передане судовим вико­навцем для реалізації торговельній організації і там воно буде придбане тією чи іншою особою, то від останньої майно не може бути витребуване власником на тій підставі, що він за­губив це майно або воно було у нього викрадене, а потім по­трапило до рук боржника, відносно якого було поставлено відповідне судове рішення. Аналогічно вирішується питання у випадку, коли особа набула будинок з прилюдних торгів, проведених для виконання судового рішення.

Не мало значення для вирішення питання про віндикацію зазначеного майна і те, яким способом воно вибуло з володіння відповідної організації: чи воно викрадене, чи загублене, чи добровільно за договором передане іншій організації або громадянину, а потім потрапило до рук незаконного набувача.

Так, якщо громадянин брав на прокат в державній органі­зації якусь річ, а згодом замість того, щоб повернути, продавав її іншому громадянину, то ця річ могла бути витребувана у останнього прокатною організацією.

Віндикація державного майна, крім вищезазначеного, мала ще й таку особливість: до вимог державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних, громадських організацій або громадян не застосовувались загальні правила дії позовної давності (ст.83 ЦК України). Правда, це стосувалося лише державної власності. Щодо віндикації власності колгоспів, ко­оперативних та громадських організацій, а також власності громадян діяли загальні правила про позовну давність, вста­новлені гл.5 ЦК України.

Аналіз ст.145 ЦК України свідчить про те, що при наяв­ності певних умов майно може бути витребуване і у добросо­вісного набувача. Це стосується всякого майна, всіх видів ре­чей (незалежно від форми власності), за виключенням гро­шей та цінних паперів на пред’явника.

Таким чином, вищезгадані форми власності і особливо державна власність користувалися перевагами в пи­таннях віндикації в порівнянні з особистою власністю.Уніфікація правового режиму віндикації майна забезпечує рівноправність і змагальність зазначених форм власності сприяє їх розвитку.

 

Поделиться

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Перейти к верхней панели
Top.Mail.RuАнализ сайта - PR-CY Rank Яндекс.Метрика