ВС/ВП: Розстрочення або відстрочення виконання рішення суду не звільняє боржника від сплати інфляційних втрат та пені за прострочення виконання зобов’язання (ВС/ВП № 916/190/18 від 04.06.2019)

Фабула судового акту: Нормами статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак чи стягуються такі санкції з боржника за період відстрочення або розстрочення виконання рішення суду?

Велика Палата Верховного Суду вирішила, що так – стягується.

У даній справі підприємство звернулось до господарського суду із позовною заявою про стягнення із боржника інфляційних витрат та трьох процентів річних, як це визначено ст. 625 ЦК України, у зв’язку із несвоєчасним виконанням рішення суду про стягнення боргу.

Місцевий господарський суд у задоволенні позову відмовив пославшись у своєму рішенні на те, що оскільки боржнику ухвалою господарського суду було розстрочено виконання рішення, то таке розстрочення не призводить до наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за період такого розстрочення або відстрочення.

З таким висновком погодився і апеляційний суд.

На зазначені рішення кредитором було подано касаційну скаргу мотивуючи її тим, що актами цивільного законодавства не встановлено випадків, за яких ухвала про надання розстрочки виконання рішення суду є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, тому як наслідок, ухвала не змінює строків виконання грошового зобов`язання за договором та умов прострочення боржника в такому зобов`язанні.

В цілому Велика Палата із такими доводами позивача погодилась на у своїй постанові зазначила наступне.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Одночасно положеннями ст. 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною.

Таким чином, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов`язання, у тому числі в частині строків його виконання. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.

При цьому розстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє останнього від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналізуйте судовий акт: Стягнення штрафу та пені одночасно не є притягненням до подвійної відповідальності та не суперечить ст. 61 Конституції України (ВС/КГС у справі № 917/194/18 від 02 квітня 2019 р.)

При простроченні виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних грошей, нараховуються 3 % річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань (ВП ВС, № 910/10156/17, 10.04.18

Ст. 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання і поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або законом (ВП ВС, № 758/1303/15-ц, 11.04.18)

Форс-мажор як причина прострочення оплати НЕ звільняє порушника від відповідальності передбаченої ст. 625 ЦК України, бо це компенсація, а не неустойка (ВСУ від 12 квітня 2017р. у справі № 3-1462гс16)

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 916/190/18

Провадження № 12-302гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Уркевича В. Ю.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М.,

Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,

учасники справи:

позивач — Дочірня компанія «Газ Україна» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (представник — адвокат Мицька Р. М.),

відповідач — Публічне акціонерне товариство «Одесагаз» (представник — адвокат Сідєльніков А. В.),

розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 916/190/18 за позовом Дочірньої компанії «Газ Україна» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Публічного акціонерного товариства «Одесагаз» про стягнення

11 281 588,48 грн, за касаційною скаргою Дочірньої компанії «Газ Україна» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2018 року (головуючий суддя Головей В. М., судді Діброва Г. І., Савицький Я. Ф.) та рішення Господарського суду Одеської області від 22 травня 2018 року (суддя Погребна К. Ф.) та

УСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2018 року Дочірня компанія «Газ Україна» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі — ДК «Газ Україна» НАК «Нафтогаз України») звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Одесагаз» (далі — ПАТ «Одесагаз») про стягнення заборгованості в розмірі 11 281 588,48 грн, яка складається з інфляційних втрат в розмір 10 787 039,37 грн за період із 01 січня по серпень 2015 року за зобов`язаннями з оплати основного боргу, що виникли на підставі договору № 06/10-1992 від 20 грудня 2010 року, та трьох процентів річних за період

з 30 січня по 30 серпня 2015 року в розмірі 494 549,11 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем рішення Господарського суду Одеської області від 22 жовтня 2012 року у справі

№ 5017/2643/2012, що стало підставою для нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних за вказані періоди відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Як установили суди попередніх інстанцій, 20 грудня 2010 року між ДК «Газ Україна» НАК «Нафтогаз України» (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Одесагаз» (покупець), найменування якого було змінено на ПАТ «Одесагаз» на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства», був укладений договір № 06/10-1992 про закупівлю природного газу за державні кошти, за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність покупцеві в 2011 році природний газ, а останній зобов`язався прийняти цей газ та оплатити постачальнику його вартість в обсязі, зазначеному в пункті 3.1 цього договору.

4. Відповідач порушив прийняті на себе зобов`язання за вказаним договором щодо своєчасної та в повному обсязі оплати вартості придбаного природного газу, унаслідок чого за ПАТ «Одесагаз» утворилась заборгованість, про стягнення якої ДК «Газ Україна» НАК «Нафтогаз України» було подано відповідний позов до Господарського суду Одеської області.

5. Рішенням Господарського суду Одеської області 22 жовтня 2012 року у справі

№ 5017/2643/2012 первісний позов ДК «Газ Україна» НАК «Нафтогаз України» задоволено частково та на його користь стягнуто з ПАТ «Одесагаз»

32 163 892,93 грн основного боргу, три проценти річних у сумі 1 938 473,77 грн,

3 731 380,04 грн збитків від інфляції та 700 000,00 грн пені; в решті позовних вимог відмовлено; у задоволенні зустрічного позову про визнання договору недійсним відмовлено.

6. Вказане судове рішення залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2012 року, яка у свою чергу залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 28 травня 2013 року.

7. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17 січня 2014 року у справі

№ 5017/2643/2012 відповідачу було надано розстрочку виконання рішення суду

від 22 жовтня 2012 року в загальному розмірі 38 558 676,55 грн на 60 місяців за таких умов: протягом періоду із січня 2014 року по грудень 2018 року включно ПАТ «Одесагаз» зобов`язане щомісячно перераховувати на користь ДК «Газ Україна» НАК «Нафтогаз України» грошові кошти в сумі 642 644,91 грн; протягом січня

2019 року ПАТ «Одесагаз» зобов`язане перерахувати на користь позивача грошові кошти в сумі 642 626,86 грн.

8. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18 лютого

2014 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 14 травня 2014 року, ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 січня 2014 року у справі № 5017/2643/2012 залишено без змін.

9. У подальшому ДК «Газ Україна» НАК «Нафтогаз України» знову звернулось до господарського суду з позовом про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.

10. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10 червня 2014 року у справі № 916/1146/14 стягнуто з ПАТ «Одесагаз» на користь позивача три проценти річних у сумі 1 276 520,58 грн та 224 202,86 грн інфляційних нарахувань;

у задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.

11. Надалі на забезпечення виконання зобов`язання за договором про закупівлю природнього газу № 06/10-1992 між ДК «Газ Україна» НАК «Нафтогаз України» (іпотекодержатель) та ПАТ «Одесагаз» (іпотекодавець) 29 серпня 2015 року укладено договір іпотеки. В іпотечному договорі сторони зафіксували, що заборгованість у вигляді основного боргу за договором № 06/10-1992 становить 28 248 892,93 грн.

12. У зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення Господарського суду Одеської області від 22 жовтня 2012 року у справі № 5017/2643/2012 позивач нарахував інфляційні втрати на суму 10 787 039,37 грн за період з 01 січня по 30 серпня

2015 року від основного боргу в розмірі 28 248 892,93 грн та три проценти річних на суму 494 549,11 грн за цей же період від основного боргу в розмірі

28 248 892,93 грн та звернувся з відповідним позовом до місцевого господарського суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

13. Рішенням Господарського суду Одеської області від 22 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду

від 02 серпня 2018 року у справі № 916/190/18, у задоволенні позову відмовлено повністю.

14. Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що невиконання грошового зобов`язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за період такого розстрочення або відстрочення.

15. Апеляційний суд зазначив, що ухвала суду першої інстанції від 17 лютого

2014 року про розстрочку виконання рішення суду у справі № 5017/2643/2012 змінила сам спосіб виконання відповідного рішення суду, а отже, змінила строки настання негативних наслідків для відповідача у вигляді можливості нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних у зв`язку з несвоєчасним виконання рішення суду.

Короткий зміст касаційної скарги

16. У серпні 2018 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ДК «Газ Україна» НАК «Нафтогаз України» на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області від 22 травня 2018 року у справі

№ 916/190/18, в якій скаржник просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

17. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 жовтня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДК «Газ Україна» НАК «Нафтогаз України», призначив розгляд справи у судовому засіданні та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

18. 16 листопада 2018 року ДК «Газ Україна» НАК «Нафтогаз України» подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на те, що суди при винесенні рішень не врахували висновків, які містяться в постановах Верховного Суду України та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

19. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 04 грудня 2018 року передав справу № 916/190/18 разом з касаційною скаргою ДК «Газ Україна» НАК «Нафтогаз України» на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на підпункт 7 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

20. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що в цій справі постало питання щодо визнання розстрочки чи відстрочки виконання рішення як підстави для зміни строків виконання зобов`язання.

21. У своїй ухвалі Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 905/3137/14-908/5775/14 (провадження № 3-1276гс15), яку прийнято за подібних правовідносин, викладено правовий висновок про те, що невиконання грошового зобов`язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за період такого розстрочення або відстрочення.

22. Отже, Верховний Суд України з посиланням на частину п`яту статті 11 цього Кодексу, згідно з якою у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду, фактично визнав розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду зміною строків виконання зобов`язання.

23. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України

від 17 лютого 2016 року у справі № 905/3137/14-908/5775/14 (провадження

№ 3-1276гс15), Велика Палата Верховного Суду цю справу прийняла та призначила до розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подали касаційну скаргу

24. ДК «Газ Україна» НАК «Нафтогаз України» у своїй касаційній скарзі посилається на невідповідність оскаржуваного рішення нормам частини другої статті 19,

статті 151-2 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого та неупередженого розгляду справи судом, а також на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 11, 599, 612, 625 Цивільного кодексу України, статей 2, 7, 11, 13, 15, 236, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України.

25. Скаржник зазначає, що актами цивільного законодавства не встановлено випадків, за яких ухвала про надання розстрочки виконання рішення суду є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, тому як наслідок, ухвала не змінює строків виконання грошового зобов`язання за договором та умов прострочення боржника в такому зобов`язанні.

26. У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі, та зауважив, що згідно із частиною п`ятою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є зобов`язання, які можуть виникати із рішення суду, але виключно в тих випадках, які передбачені цивільним законодавством, зокрема, визнання договору укладеним, розірвання договору, визнання його недійсним, тобто коли таке зобов`язання не існує без рішення суду та без наявності такого рішення не може бути виконане. Отже, ухвала про надання розстрочки виконання судового рішення не змінює строків виконання відповідного зобов`язання.

Позиція ПАТ «Одесагаз»

27. Відповідач у своєму відзиві на касаційну скаргу вказує, що невиконання грошового зобов`язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за період такого розстрочення або відстрочення.

28. У судовому засіданні представник відповідача зазначив, що не погоджується з наведеними у касаційній скарзі доводами, оскільки скаржник просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому зауважив, що суди не досліджували питань, пов`язаних з правильністю нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, з наявністю або відсутністю заборгованості та підстав для застосування позовної давності. Також відповідач указує на правильність судових рішень попередніх інстанцій щодо зміни порядку виконання зобов`язання у зв`язку з ухваленням рішення суду про надання розстрочки виконання судового рішення.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

29. Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

30. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

31. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

32. Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України.

33. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

34. Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

35. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

36. Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

37. Стосовно доводів скаржника про те, що актами цивільного законодавства не встановлено випадків, за яких ухвала про надання розстрочки виконання рішення суду є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, не змінює строків виконання грошового зобов`язання за договором та умов прострочення боржника в такому зобов`язанні, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

38. Згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

39. Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

40. Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін.Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

41. З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

42. Згідно із положеннями статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

43. Згідно з частиною першою статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

44. Розстрочення — це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

45. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

46. Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною.

47. Таким чином, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов`язання, у тому числі в частині строків його виконання. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.

48. Розстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє останнього від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

49. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки суду першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог ДК «Газ Україна» НАК «Нафтогаз України» щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих у зв`язку з невиконанням у період прострочення боржника грошового зобов`язання зі сплати основного боргу за спожитий природний газ.

50. Натомість у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року

у справі № 905/3137/14-908/5775/14 (провадження № 3-1276гс15), яку прийнято за подібних правовідносин, викладено правовий висновок про те, що невиконання грошового зобов`язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за період такого розстрочення.

51. Предметом позову у справі № 905/3137/14-908/5775/14 є стягнення трьох процентів річних за прострочення сплати відповідачем стягнутої за рішенням суду суми основного боргу за період із дня набрання рішенням законної сили до дня погашення заборгованості.Відповідно до судового рішення у справі № 24/362 суд постановив розстрочити його виконання на 6 місяців, з 15 квітня до 15 жовтня 2012 року шляхом щомісячного перерахування сум, у тому числі й суми основного боргу. Відповідач зазначену суму боргу погасив 07 грудня 2012 року.

52. Отже, Верховний Суд України у своїй постанові зазначив про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ДК «Газ Україна» НАК «Нафтогаз України» трьох процентів річних за несвоєчасний розрахунок у розмірі 48 273,15 грн за період часу, до якого розстрочено виконання судового рішення — 15 жовтня

2012 року, до моменту погашення суми основного боргу — 07 грудня 2012 року.

53. Оскільки з огляду на викладене вище такий висновок вбачається недостатньо мотивованим, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від указаного правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 905/3137/14-908/5775/14 (провадження

№ 3-1276гс15), та зазначає, що після прийняття судом рішення про розстрочку або відстрочку виконання рішення грошове зобов`язання боржника не припиняється, тому передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та три проценти річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

54. Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку — зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково — зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок — це процесуальний обов`язок суду.

55. У своїй позовній заяві ДК «Газ Україна» НАК «Нафтогаз України» просить стягнути з відповідача 11 281 588,48 грн, а саме: інфляційні втрати в розмірі 10 787 039,37 грн та три проценти річних в розмірі 494 549,11 грн., які нараховані на залишок заборгованості відповідача перед позивачем. При цьому інфляційні втрати розраховані позивачем за період з 01 січня по 30 серпня 2015 року, а три проценти річних — з 30 січня по 30 серпня 2015 року.

56. Однак суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки як залишку заборгованості відповідача перед позивачем з урахуванням її часткового погашення, так і періоду, протягом якого мало місце невиконання відповідачем грошового зобов`язання.

57. Відповідно до частин першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

58. Звідси Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості дослідити проведені позивачем нарахування заборгованості відповідача та встановити їх обґрунтованість, чого не зробили й суди попередніх інстанцій.

59. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості здійснити розрахунок заборгованості відповідача перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

61. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

62. Ураховуючи викладене, оскільки рішення судів попередніх інстанцій постановлені з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу ДК «Газ Україна»

НАК «Нафтогаз України» слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

63. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Висновок щодо застосування норм права

64. Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

65. Розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Керуючись статтями 300-302, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1.       Касаційну скаргу Дочірньої компанії «Газ Україна» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» задовольнити частково.

2.       Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02 серпня

2018 року та рішення Господарського суду Одеської області від 22 травня

2018 року у справі № 916/190/18 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

Источник

Поделиться

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Перейти к верхней панели
Top.Mail.RuАнализ сайта - PR-CY Rank Яндекс.Метрика