ВС/ККС: В разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до настання смерті характеризується НЕОБЕРЕЖНІСТЮ (ВС/ККС 163/353/17 від 25.04.2019)

Фабула судового акту: Чергова постанова Касаційного кримінального суду у якій висвітлено ознаки та інші фактори які впливають на розмежування складів злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115 КК України та ч. 2 ст. 121 КК України.

У даній справі органом досудового розслідування винній особі було інкриміновано те, що вона перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння за місцем свого проживання, умисно заподіяв своїй матері тяжких тілесних ушкоджень (зокрема ушкодження у виді механічної асфіксії від здавлення органів шиї тупим предметом, перелому під'язикової кістки), небезпечних для життя потерпілої в момент їх заподіяння від яких остання померла та такі дії було кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК України.

Натомість судом першої інстанції вказані дії було перекваліфіковано з ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України.

Не погоджуючись із такими рішеннями прокурором вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду було оскаржено у касаційному порядку.

Переглядаючи матеріали справи Касаційний кримінальний суд з доводами прокурора погодився і зазначив, що перекваліфікація дій засудженого є безпідставною. При цьому про наявність прямого умислу на вбивство потерпілої свідчать дані висновків судово-медичної експертизи та судової медико-криміналістичної експертизи, а також надані у судовому засіданні пояснення експертів, відповідно до яких смерть потерпілої настала внаслідок удушення (здавлення її шиї не менше 3-4 разів) яке відбулося однозначно пальцями рук і саме це призвело до смерті останньої.

Одночасно відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України вбивство – це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. За змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, необхідно ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Аналізуйте судовий акт: Для кваліфікацій дії за ст. 121 КК України повинен мати місце ПРЯМИЙ умисел на спричинення таких тілесних ушкоджень (ВС/ККС у справі № 1-100/11 від 12.02.2019)

Хаотичний, нецілеспрямований характер заподіяння тілесних ушкоджень не може свідчити про наявність умислу на вбивство (ВС/ККС № 753/14222/14-к від 20.12.2018)

Умисне тяжке тілесне ушкодження є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини (ВС/ККС № 760/4968/15-к від 09.10.2018)

Встановлення МОТИВУ вчинення злочину є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України (ВС/КС № 466/9158/14-к від 01.03.2018)

Визначальним для кваліфікації дій винної особи за ст. 115 КК України є спрямованість умислу винного та бажання настання смерті потерпілого (справа № 646/10855/15-к від 28.09.2017)

Постанова

іменем України

25 квітня 2019 року

м. Київ

справа №163/353/17

провадження № 51- 7582 км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                  Стороженка С. О.,

суддів                                               Короля В. В., Макаровець А. М.,

за участю секретаря

судового засідання                       Крохмаль В. В.,

прокурора                                       Пашкова Є. Є.,

захисника                                       РомановськогоО. М. (у режимі відеоконференції),                                                                                                                                            

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, та захисника Романовського О. М. на вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 05 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 26 квітня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016030150000619, за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі — КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Нововолинський міський суд Волинської області вироком від 05 грудня 2017 року визнав винуватим і засудив ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_3 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з ІНФОРМАЦІЯ_2 по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 26 квітня 2018 року залишив апеляційні скарги прокурора та захисника Романовського О. М. без задоволення, а вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_3 — без змін.

За вироком суду ОСОБА_3 визнано винним і засуджено за те, що він за обставин, детально викладених у вироку, ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 08 год. 00 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння за місцем свого проживання на АДРЕСА_2, умисно заподіяв своїй матері ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень (зокрема ушкодження у виді механічної асфіксії від здавлення органів шиї тупим предметом, перелому під'язикової кістки), небезпечних для життя потерпілої в момент їх заподіяння. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_4 померла.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які  їх подали

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, ставить вимогу про скасування оскарженої ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_3 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд апеляційної інстанції усупереч положенням ч. 3 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) повторно не дослідив зібраних у справі доказів та, залишивши скаргу прокурора без задоволення, а вирок — без змін, не врахував викладених у цій скарзі доводів щодо безпідставної перекваліфікації дій засудженого з ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК, не спростував їх. Перекваліфікація дій ОСОБА_3 призвела до призначення невиправдано м'якого покарання. На думку прокурора, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

У касаційній скарзі захисник Романовський О.М., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, ставить вимогу про скасування оскаржених судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вважає, що у вироку суду першої інстанції не зазначено допустимих та достатніх доказів винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, зокрема, не зазначено таких доказів на підтвердження мотиву вчинення цього злочину. Суд апеляційної інстанції вказаних порушень не виправив і, залишивши скаргу захисника без задоволення, а вирок — без змін, не врахував викладених у цій скарзі відповідних доводів, не спростував їх. Також стверджує про неправильне застосування положень ч. 5 ст. 72 КК.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник Романовський О. М. зазначає про безпідставність доводів цієї скарги та необхідність залишення її без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор Пашков Є. Є. підтримав касаційну скаргу прокурора та заперечував проти задоволення скарги захисника. Захисник Романовський О. М. підтримав подану ним скаргу та заперечував проти задоволення скарги прокурора.

Мотиви Суду

Підстави для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції викладені у ч. 1 ст. 438 КПК.

Відповідно до ч. 2 ст. 438 КПК при вирішенні питання про наявність цих підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

З матеріалів кримінального провадження видно, що органом досудового розслідування ОСОБА_3 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Суд першої інстанції дослідив зібрані у справі доказиз додержанням вимог ст. 23 КПК та дійшов висновку, що встановлені фактичні обставини кримінального провадження доводять заподіяння ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_4, від яких настала смерть останньої.

Разом із цим суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у матеріалах справи доказів прямого умислу ОСОБА_3 на вбивство своєї матері ОСОБА_4, у зв'язку із чим перекваліфікував дії засудженого з ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК.

Прокурор не погодився з вироком і подав апеляційну скаргу, в якій зазначав про безпідставність перекваліфікації дій ОСОБА_3, при цьому зазначав, що про  наявність прямого умислу на вбивство ОСОБА_4 свідчать дані висновків судово-медичної експертизи №101, судової медико-криміналістичної експертизи №17-МК, а також надані у судовому засіданні пояснення експертів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, відповідно до яких смерть потерпілої настала внаслідок удушення (здавлення її шиї не менше 3 — 4 разів).

Під час апеляційного розгляду суд у задоволенні клопотання прокурора (поданого у порядку ч. 3 ст. 404 КПК) пронеобхідність повторного дослідження зазначених доказів відмовив безпідставно, оскільки перекваліфікація дій засудженого була обумовлена встановленням судом відсутності мотиву вчинення інкримінованого ОСОБА_3 злочину, що свідчило про неповне дослідження доказів по справі, у тому числі і тих, на які вказав прокурор у цьому клопотанні.

З висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо кваліфікації дій ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 121 КК за обставин, встановлених під час кримінального провадження, колегія суддів касаційного суду не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК вбивство — це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. За змістом ст. 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, необхідно ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Згідно з дослідженими в судовому засіданні даними висновків судово-медичної експертизи №101, судової медико-криміналістичної експертизи №17-МК, та наданими в судовому засіданні поясненнями експертів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, смерть потерпілої настала внаслідок механічної асфіксії від здавлення шиї, яке відбулося однозначно пальцями рук і саме це призвело до смерті останньої. При цьому здавлення шиї відбувалось не менше 3-4 разів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не врахував доводів апеляційної скарги прокурора та дійшов передчасного висновку щодо наявності підстав для кваліфікації дій ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 121 КК.

За таких обставин касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а касаційна скарга захисника Романовського О.М. — частковому задоволенню, у зв'язку з чим ухвала Апеляційного суду Волинської області від 26 квітня 2018 року щодо ОСОБА_3 підлягає скасуванню на підставі пунктів 1 та 2 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді суду належить виконати всі вимоги чинного законодавства, перевірити інші доводи, викладені в апеляційних та касаційних скаргах прокурора та захисника Романовського О.М., урахувати висновок ВеликоїПалати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 663/537/17 (провадження № 13-31кс18) і постановити законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 437, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, задовольнити.

Касаційну скаргу захисника Романовського О. М. задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 26 квітня 2018 року щодо ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Источник

Поделиться

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Перейти к верхней панели
Top.Mail.RuАнализ сайта - PR-CY Rank Яндекс.Метрика