Загальнотеоретичні основи дисциплінарної відповідальності у трудовому праві

Поняття юридичної відповідальності, взагалі, і трудоправової, зокрема,відноситься до базових понять у юридичній науці і, відповідно, в науці трудового права. Що стосується юридичної відповідальності в загальній теорії права, то можна підкреслити, що її основними ознаками є: спирання на державний примус; наступання за здійснення правопорушення; зв’язок із громадським (суспільним) засудженням; вираження в певних негативних наслідках для правопорушника особистого, майнового, організаційно–фізичного характеру; втілення в процесуальній формі [9].

Oсновним соціальним призначенням юридичної відповідальності є охорона та захист суспільних відносин від будь–яких незаконних порушень. Правовою підставою застосування заходів відповідальності у трудовому праві є трудове правопорушення, під яким слід розуміти винне протиправне невиконання чи неналежне виконання трудових обов’язків або зловживання суб’єктом наданими йому правами.

Слід відмітити, що для застосування трудоправової відповідальності передбачається необхідність наявності певного переліку умов, а саме: протиправність діянь; наявність шкідливих наслідків вчинених діянь; наявність причинного зв’язку між діянням суб’єкту та наслідками, що настали; вина суб’єкта.

Національне законодавство про працю передбачає два основних види трудової відповідальності, якими є: матеріальна відповідальність сторін трудового договору та дисциплінарна відповідальність працівника.

Крім того, за порушення норм законодавства про працю в Україні також передбачається можливість притягнення до адміністративної [5] або навіть до кримінальної відповідальності [7].

Однак ватро зазначити, що останні два види юридичної відповідальності є предметом регулювання не трудового права, а відповідних інших галузей права України, через що простежується певний міжгалузевий взаємозв’язок різних за своїм змістом та характером галузей вітчизняної системи права.

У якості конкретної підстави настання матеріальної відповідальності працівників законодавство України окремо виділяє саме настання шкідливих наслідків трудового правопорушення, а саме настання прямої дійсної шкоди. Згідно чинного законодавства в Україні передбачається обмежена матеріальна відповідальність працівників, як основна, та повна і так звана підвищена (коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальну вартість) матеріальна відповідальність, які застосовуються лише у якості виключення, коли це прямо передбачається нормами законодавства України [9].

Важливо зауважити, що перелік повної та підвищеної матеріальної відповідальності є вичерпним та встановлюється у законодавстві України.

Разом із тим, діючий КЗпП України передбачає такий специфічний вид матеріальної відповідальності працівників, як колективна відповідальність [4]. Цей вид відповідальності можна віднести до випадків повної матеріальної відповідальності у зв’язку із схожими умовами та порядком її настання, але у якості суб’єкту відповідальності виступає специфічний суб’єкт трудового права – колектив (група або бригада) працівників. Саме тому цей випадок матеріальної відповідальності можна виділити в окремий вид.

Матеріальна відповідальність роботодавця загалом полягає у встановленому законодавством обов’язку роботодавця відшкодувати завдану працівникові шкоду (як матеріальну, так і моральну), яка завдана внаслідок неналежного виконання або невиконання роботодавцем покладених на нього обов’язків, зловживання наданими роботодавцеві правами (повноваженнями) або не дотримання роботодавцем норм законодавства про працю або охорону праці.

Як слушно зазначає Р.І. Обручков, що у різних наукових джерелах можна зустріти різні способи класифікації матеріальної відповідальності роботодавця за різними критеріями [7]. Однак, жоден з них не використовує у якості критерію обсяг відповідальності або обсяг завданої шкоди. Науковець виділяє два основних способи класифікації:

− по–перше, в залежності від моменту її настання: відповідальність при укладені трудового договору (при прийомі на роботу), реалізації трудових правовідносин та припиненні трудового договору (звільненні);

− по–друге, в залежності від об’єкту посягань: за порушення прав працівників на працю, на оплату праці, на відпочинок, на безпечні та здорові умови праці, на отримання документів про працю та заробітну плату, за незбереження майна працівників підчас роботи та ін [7].

Відповідальність роботодавця за шкоду заподіяну працівнику настає, як правило, у порядку звернення до суду, тобто можна говорити про судовий порядок притягнення до відповідальності. Це суттєво відрізняє порядок настання вказаного виду матеріальної відповідальності від матеріальної відповідальності працівника.

Відповідно до національного законодавства до матеріальної відповідальності працівник може бути притягнутий наказом (розпорядженням) роботодавця, що надає суттєвої переваги одній стороні трудових правовідносин перед іншою[7].

Суб’єктом дисциплінарної відповідальності згідно норм трудового законодавства є працівник. Можна виділити два види дисциплінарної відповідальності: загальну та спеціальну дисциплінарну відповідальність. Загальна дисциплінарна відповідальність встановлюється КЗпП та поширюється на всіх без винятку працівників, незалежно від виду трудової функції та умов її виконання [4]. Вона полягає у застосуванні до порушників трудової дисципліни таких заходів впливу, як «догана» та «звільнення з роботи».

У той же час, спеціальна дисциплінарна відповідальність настає на підставі окремих Статутів та Положень про дисципліну, які приймаються відповідними уповноваженими на те органами на підставі законів. Спеціальна дисциплінарна відповідальність поширюється на окремо визначені категорії працівників, залежно від виду виконуваної трудової функції та особливостей умов її виконання. Вона полягає у застосування до правопорушників спеціальних засобів дисциплінарного стягнення: пониження в класному чині; пониження в посаді; позбавлення нагрудного знаку; позбавлення права керування окремими видами транспортних засобів та інших[7].

Однак, суб’єкти, на яких може поширювати свою дію спеціальна дисциплінарна відповідальність не виключаються законодавством з кола суб’єктів загальної дисциплінарної відповідальності.

Протягом існування трудових відносин між працівниками та роботодавцями діючою системою права України передбачається можливість застосування також і адміністративної або навіть кримінальної відповідальності. Особливості застосування цих видів юридичної відповідальності регламентується не трудовим, а відповідно адміністративною та кримінальною галуззю права [8]. Але, через тісний зв’язок підстав настання цих видів відповідальності з предметом регулювання трудового права вбачається неможливим повне та правильне розуміння і застосування кримінальної та адміністративної відповідальності без належного вивчення та з’ясування змісту конкретних трудових правовідносин, підчас здійснення яких учасники допустили певні правопорушення.

Так, кримінальна відповідальність наступає за злочини і тому є найсуворішим видом юридичної відповідальності. Тільки наявність в діях індивіда складу кримінального злочину слугує підставою виникнення кримінальної відповідальності. Накладається вона спеціальним

правозастосовчим актом – вироком суду, визначаючим відповідну діянню міру покарання [7].

Крім того, кримінальна відповідальність впливає безпосередньо та прямо на особу злочинця, навіть якщо при цьому покарання супроводжується обмеженням його особистих або майнових прав.

Кримінальне судочинство здійснюється у суворо регламентованій процесуальній формі, що забезпечує встановлення об’єктивної істини по справі та покарання дійсне винних.

У той же час, адміністративна відповідальність настає за адміністративні правопорушення. Через інститут адміністративної відповідальності реалізуються норми різних галузей права (адміністративного, трудового, господарського, фінансового та ін.), тому коло актів, що мають до неї відношення, дуже широке. Центральне місце серед них займає Кодекс України про адміністративні правопорушення, [5] де передбачені наступні види адміністративних стягнень: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (право керування транспортними засобами, право полювання); громадські роботи; виправні роботи; адміністративний арешт, штрафні бали [5].

Варто зазначити, щозаконами України може бути встановлено й інші, крім зазначених, види адміністративних стягнень.

Підводячи підсумок викладеного та зіставляючи трудоправову (матеріальну та дисциплінарну) відповідальність з кримінальною та адміністративною можна стверджувати, що основною відмінністю між підставами притягнення до цих видів юридичної відповідальності є характер

та межі шкідливих наслідків, які визнаються складовим елементом правопорушення як загальної підстави настання відповідальності.

Одним із засобів забезпечення трудової дисципліни на етапі переходу до ринкових відносин і формування інформаційного суспільства продовжують залишатись заходи юридичної відповідальності, які можуть застосовуватися до осіб, що не дотримуються встановлених правил внутрішнього трудового розпорядку [8].

Піднімаючи питання трудової відповідальності або дисциплінарної відповідальності, що, по суті, є одним поняттям, слід погодитися з багатьма авторами, які у своїх роботах відзначають, що дисциплінарна відповідальність є однією із видів юридичної відповідальності [9;10].

Розкриваючи поняття дисциплінарної відповідальності, необхідно визначити найважливіші ознаки її як різновиду юридичної відповідальності.

По–перше, дисциплінарна відповідальність в українському праві, з одного боку, є особливим видом юридичної (правової) відповідальності, а з іншого – частиною дисциплінарного примусу. Остання складається з трьох частин: заходи відповідальності; запобіжні заходи (зняття з варти та ін.); заходи відновлення (матеріальної відповідальності) [7].

По–друге, дисциплінарна відповідальність регулюється трьома галузями права: трудовим, виправно–трудовими і адміністративним. Особливість її правової основи і в тому, що вона регулюється не тільки законами, а й підзаконними актами, і в тому, що в ній дуже мало складів правопорушень (наприклад, прогул).

По–третє, дисциплінарна відповідальність настає за дисциплінарні проступки, а у випадках, встановлених законами, і за адміністративні правопорушення і навіть у зв’язку зі злочином (звільнення осіб, які вчинили злочини, пов’язані з роботою)[8].

По–четверте, дисциплінарна відповідальність полягає у застосуванні дисциплінарних стягнень. І найчастіше застосовуються заходи морально–

правового впливу (догана, попередження про часткову невідповідність посаді та ін.).

По–п’яте, дисциплінарні стягнення накладаються на членів організованих легальних колективів.

По–шосте, дисциплінарні стягнення накладаються керівниками відповідних колективів або вищестоящими керівниками [9]. З цього правила є кілька винятків. Наприклад, на військовослужбовців дисциплінарні стягнення накладаються не тільки їх командирами, але і комендантами гарнізонів.

По–сьоме, порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності регулюється правовими нормами. Зокрема, ними передбачено, що у особи, яка притягається до відповідальності, повинні бути взяті пояснення; стягнення оформлюється наказом, з яким винний повинен бути ознайомлений і який він має право оскаржити у вищестоящого керівника або в суді [9].

Самостійність та своєрідність дисциплінарної відповідальності працівників обумовлюється низкою обставин. У правовій державі всі суб’єкти трудових відносин повинні чітко усвідомлювати весь спектр прав, які їм надаються, обов’язків, які на них покладаються, а також можливість притягнення до юридичної відповідальності за протиправні дії. Таке твердження грунтується на вимогах ст. 68 Конституції, відповідно до якої кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності [1].

Треба зазначити, що існування в рамках людської спільноти породжує появу соціальних норм, що регулюють відносини, які повторюються щодня між членами суспільства. Встановлення взаємних прав і обов’язків членів будь–яких організацій неможливе без системи загальнообов’язкових норм або правил поведінки. Діяння особи, які не відповідають правилам, що пред’являються в суспільстві, тягнуть відповідальність порушника.  

Тобто, відповідальність можлива лише за умови попереднього пред’явлення до поведінки людей певних вимог, які сформульовані у відповідних нормах. У соціальних нормах відображається колективна воля, а відповідальність є наслідком недотримання цих норм. Це реакція на діяння особи з боку соціальної організації, яка встановила ці норми [10].

Г.Г. Петришина–Дюг дисциплінарну відповідальність визначає як обов’язок працівників зазнати юридично несприятливих наслідків у формі втрат особистого характеру за скоєння дисциплінарного проступку в порядку та на умовах, передбачених трудовим законодавством [8]. Причому дисциплінарною відповідальністю працівників можна вважати передбачений нормами трудового права особливий правовий стан суб’єктів охоронних правовідносин, який виявляється в тому, що роботодавець дає негативну оцінку протиправній поведінці працівника та реагує на неї визначеними законом примусовими заходами [7].

В.А. Козлов суттєвим недоліком сучасного розуміння дисциплінарної відповідальності вважає ігнорування того факту, що відповідальність може містити в собі можливість протилежних наслідків правового впливу – схвалення, заохочення, виправдання [9].

З іншого боку, Л.О. Сироватська, хоча й не заперечує важливості питання про дослідження позивної відповідальності прибічниками цієї теорії, все ж дотримується такого погляду: у дисциплінарній відповідальності не може існувати позитивного аспекту з тієї причини, що в трудовому праві, на відміну від інших галузей права, обов’язок виконувати всі трудові обов’язки (і норми права, що їх закріплюють) прямо сформульований у вигляді обов’язку дотримуватись дисципліни праці, а тому немає потреби запроваджувати ще одну правову категорію, яка по суті дублює цей обов’язок [10].

З огляду на вищевикладене вважаємо, що позитивний і негативний аспекти дисциплінарної відповідальності діалектично взаємопов’язані та нерозривні один з одним. Чим вище рівень дисциплінарної відповідальності в

позитивному сенсі, тим рідше виникає негативна дисциплінарна відповідальність.

Отже,дисциплінарна відповідальністьхарактеризується наступними загальними ознаками:

1) її підставою є дисциплінарна провина;

2) за таку провину передбачене накладення дисциплінарного стягнення;

3) стягнення накладає уповноваженим на те органом (посадовою особою) у порядку підпорядкованості;

4) рамки «дисциплінарної» влади цього органа (посадової особи) чітко встановлюються правовими нормами;

5) службовець, на якого накладено дисциплінарні санкції, може оскаржити їх у вищий орган (вищестоящій посадовій особі) або в суд;

6) за одну дисциплінарну провину може бути накладено тільки одна дисциплінарна санкція.

Значна кількість державних службовців несуть дисциплінарну відповідальність не тільки за дисциплінарні провини, пов’язані з невиконанням або неналежним виконанням покладених на них обов’язків, але й за перевищення своїх повноважень, недотримання обмежень, що стосується державної служби, здійснення дій, що ганьблять орган, де він працює, або його звання (норми моралі), присяги, обов’язків, передбачених контрактом, військової честі й ін.

Поделиться

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Перейти к верхней панели
Top.Mail.Ru