Поняття адміністративного правопорушення

Відповідно до ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) [2] визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи  бездіяльність, яка  посягає  на  громадський  порядок, власність, права і свободи громадян,  на  встановлений  порядок  управління  і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Діяння, класифіковані як  адміністративні   правопорушення містяться в  наступних  кодексах:  КУпАП, КЗпП, повітряний  кодекс, кодекс торгового мореплавання й ін. Поточні закони також установлюють які вчинки є  правопорушеннями [4]. Слід зазначити, що у вищевказаному поняття «адміністративне правопорушення» і «адміністративний проступок» ототожнюються законодавцем,  тобто  адміністративний проступок  не  є особливим різновидом адміністративних правопорушень, а визнається синонімічним терміном, також як і делікт.

У сфері адміністративних відносин вчинок може мати подвійне значення. Кожне окреме правопорушення, як явище реальної дійсності, конкретне: воно здійснюється конкретними особами, у визначеному місці, у визначений час, суперечить адміністративно–правовим нормам, характеризується точно визначеними ознаками [5]. Разом з тим, незважаючи на розходження окремих правопорушень і їхніх видів, усі адміністративні правопорушення, як антисоціальні явища, мають загальні риси:

1. Усяке правопорушення – це вчинок, тобто  дія чи бездіяльність. Дія – акт активного поводження (наприклад, порушення правил полю­вання, користування без дозволу радіопередавачем, дрібне хуліганство, ст. 173 КУпАП [2], незаконне використання земель державного лісового фонду, ст. 63КУпАП [2]). Бездіяльність визнається вчинком, якщо по службовому  обов’язкам чи по ситуації потрібно було щось зробити, але

зроблено не було. Значимість цієї риси полягає в тому, що в ній сховане загальноприйняте положення «за думки не судять». Так, не можна вважати правопорушенням не виявлені через вчинки внутрішній напрям думок, почуття, не тільки позитивні, але і негативні.

  1. Однією з рис правопорушення, найбільш очевидної, що випливає із самого терміна, є протиправність, тобто порушення права, його норм (не може визнаватися адміністративним протиправним дія чи бездіяльність, якщо таке  не передбачено нормою). Протиправність адміністративного проступку виражається в порушенні загальнообов’язкових правил, що держава встановлює з метою дотримання режиму законності, захисту прав і свобод громадян, суспільних і державних інтересів [4]. Вчинок, що не порушує яких–небудь норм права, може бути аморальним, порушенням норм громадських організацій, але не правопорушенням. Конституція України закріплює принцип, зміст якого в тому, що ніхто не може нести відповідальність за вчинки, що не визнавалися правопорушенням у момент його здійснення [1].

Законом визначені окремі ситуації, коли формальний вчинок підпадає під ознаки протиправного, але власне кажучи не небезпечного і не шкідливого для суспільства і тому вважається правомірним. В адміністративному праві (ст. 17 КУпАП [2]) передбачені обставини, при яких особа, що вчинила протиправні дії, не підлягають відповідальності: особа, яка діяла в стані  крайньої  необхідності (тобто  для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам  громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека  за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода), необхідної оборони (тобто  при  захисті  державного  або громадського   порядку,   власності, прав і  свобод  громадян, установленого   порядку  управління  від  протиправного  посягання шляхом  заподіяння  посягаючому  шкоди,  якщо  при  цьому  не було допущено перевищення меж необхідної

оборони) або  яка  була  в  стані   неосудності (тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового  розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану) [6].

  1. Важливою ознакою адміністративного правопорушення є винність (невинної протиправності не існує). Винність передбачає наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до відповідного вчинку і його наслідків, тобто психічне відношення правопорушника до зробленого вчинку і виражається, насамперед , у тім, що він усвідомлює характер свого вчинку або не усвідомлює, хоча міг і повинний був усвідомлювати. Усвідомлення діяння може виходити з різних обставин і, насамперед зі знань про наявність норми, що забороняє подібні дії [5].

Тобто, якщо протиправність завжди винна, то, отже, відсутність вини свідчить про відсутність протиправності і правопорушення і виключає юридичну відповідальність. Це положення цілком відповідає принципам законності, справедливості, охорони прав особистості і тому не може і не повинне мати виключення.

  1. Має свідомо–вольовий характер, тобто момент здійснення адміністративного правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, знаходиться під контролем їхньої волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно [4]. Відсутність вільної волі є юридичною умовою, при якій вчинок правопорушенням не визнається, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки
  2. Обов’язковою ознакою адміністративного правопорушення є адміністративна карність. Карність означає, що за здійснення конкретного вчинку адміністративним законодавством передбачається відповідне покарання [7]. Дана ознака дозволяє відмежувати правопорушення від інших протиправних (заборонених адміністративно–правовими нормами) вчинків, здійснення яких не спричинює застосування адміністративних стягнень.Доволі суперечним є твердження, що адміністративне правопорушення є суспільно небезпечним, тобто  таким здійснення якого заподіює збиток. З точки зору кримінального законодавства злочинні вчинки можуть бути лише громадсько небезпечними (ст. 7 ККУ [3]).

    На відміну від цього визначення злочину, визначення статтею 9 КУпАП адміністративного правопорушення не вказує на його громадську небезпеку [2]. Більше того, термін „громадсько небезпечний вчинок” стосовно адміністративних правопорушень законодавець не вживає. Звідси випливає припущення, що громадська небезпека не визнана універсальною властивістю усіх адміністративних правопорушень (проступків, деліктів), а матеріальною, загальною їх ознакою є те, що вони „посягають на …”, тобто завдають збитків державному і громадському порядку, власності, правам, і свободам громадян, установленому порядку управління.

    У юридичній літературі висловлюється думка про  те,  що  суспільно  небезпечні лише деякі адміністративні вчинки, що граничать зі злочинами [4; 8].  Але адміністративному проступку притаманна суспільна небезпека,  але ступінь її менше, ніж у злочинів, і в зв’язку з цим на порушників накладаються адміністративні стягнення.

    Підтвердження даної думки містить стаття 1 ККУ, де йдеться про те, які суспільно небезпечні діяння є злочинними [3]. Звідси випливає обґрунтований висновок, що поняття суспільно небезпечного діяння значно ширше поняття злочину, тобто далеко не всі суспільно небезпечні діяння є злочинами.

Поделиться

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Перейти к верхней панели
Top.Mail.Ru Яндекс.Метрика