Поняття, види та ознаки нотаріусів в Україні

Нотаріус – це суб’єкт, який діє від імені держави, проте не несе владних повноважень, що здійснює свою діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або провадить незалежну професійну нотаріальну діяльність, здійснює посвідчення прав та обов’язків громадян, а також фактів, які мають юридичне значення, надає інші визначені законодавством послуги, а також має високий рівень відповідальності перед суспільством. Відповідно до чинного законодавства існують наступні види нотаріусів: державні нотаріуси; завідуючий державним нотаріальним архівом; приватний нотаріус [8].

Зазначено, що державна нотаріальна контора – це юридична особа, що створюється та реєструється у визначеному законодавством порядку, а очолює державну нотаріальну контору завідуючий, який призначається із тих осіб, які отримали свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю [9].

К.Ф. Білько зазначає, що державним нотаріусом є особа, що займається професійною нотаріальною діяльністю, перебуваючи у штаті державної нотаріальної контори чи державного нотаріального архіву, здійснює покладені на неї державою повноваження щодо вчинення нотаріальних дій та отримує заробітну плату за рахунок державного бюджету [6].

Призначення та звільнення на посаду державного нотаріуса і завідуючого державною нотаріальною конторою здійснюється Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України та головними територіальними управліннями юстиції в Україні.

Державні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють державне мито у визначених законодавством розмірах. У випадках надання державними нотаріусами інших додаткових послуг правового або технічного характеру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями, такі послуги оплачується окремо. Організаційне та матеріально–технічне забезпечення державної нотаріальної контори здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. В чинному законодавстві відсутнє визначення державного нотаріального архіву.

Державний нотаріальний архів – це юридична особа, яка здійснює тривале централізоване зберігання, використання відомостей, які містяться в документах, передачу документів до відповідного державного архіву, а також надає методичну та практичну допомогу державним нотаріальним конторам, приватним нотаріусам, органам місцевого самоврядування, посадові особи яких вчиняють нотаріальні дії та дії, прирівнювані до нотаріально посвідчених з питань організації роботи з документами та засновуються в обласних центрах, місті Києві [8]. Державний нотаріальний архів створюється і ліквідується Міністерством юстиції України. Міністерство юстиції України також здійснює матеріально–технічне, кадрове, а також забезпечує архів необхідним приміщенням, охороною та обладнанням. Очолює державний нотаріальний архів завідуючий, який призначається та звільняється з посади відповідним управлінням юстиції України [5].

До основних завдань державних нотаріальних архівів належать: комплектування документів; забезпечення збереження та використання відомостей, що містяться в документах, які знаходяться на зберіганні; створення і вдосконалення довідкового апарату до документів; здійснення контролю за зберіганням документів та обліководовідкового апарату до документів, які зберігаються у фондоутворювачів; підготовка та своєчасна передача документів, внесених до Національного архівного фонду [8].

Завідувачі несуть відповідальність за організацію діловодства у державному нотаріальному архіві. А також завідувач архіву, у свою чергу,

призначає особу, яка несе відповідальність за ведення нотаріального діловодства, що супроводжується виданням відповідного наказу. На завідувача, який працює в архіві, поширюються вимоги законодавства щодо обов’язку дотримання нотаріальної таємниці, попри те що його діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія не вчинялась. На працівників архіву, яким стало відомо про вчинені нотаріальні дії у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків чи іншої роботи, також поширюється обов’язок дотримання нотаріальної таємниці [6]. Державний нотаріальний архів приймає на зберігання документи, як від державних нотаріальних контор так і від приватних нотаріусів у визначеному чинним законодавством порядку та з дотриманням встановлених вимог. Від державних нотаріальних контор, архів приймає документи після того, як закінчився 10–річний строк їх зберігання у державній нотаріальній конторі [8].

Передані на зберігання до архіву документи, не видаються у тимчасове користування нотаріусам. Виключенням можуть бути наступні випадки: перевірка виявлених помилок; експонування на виставках; підготовка факсимільних видань; здійснення порівняльного джерелознавчого аналізу; судово–слідчі дії; інтенсивне термінове використання великого обсягу інформації з конкретною виробничою метою; на підставі письмової заяви нотаріуса можуть бути надані для ознайомлення документи, які були ним передані на зберігання, тощо [8].

Приватний нотаріус – громадянин України, який має має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має досвід роботи у галузі права не менш як шість років, не має судимості, не займається окремими видами діяльності, не обіймає певні посади і має досвід роботи протягом трьох років в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю [10].

В.В. Комаров зазначає, що приватний нотаріус має наступні ознаки:здійснює свою діяльність від імені держави, яка наділяє його відповідними правами та обов’язками; організаційне та матеріально–технічне забезпечення приватний нотаріус здійснює за власний кошт; у приватного нотаріуса відсутня оплата його послуг з державного бюджету, натомість за здійснення нотаріальних дій він отримує оплату за домовленістю з клієнтом[7].

Правовий статус приватного нотаріуса підкреслять також наступні ознаки: відокремленість робочого місця; професійний рівень нотаріального обслуговування; персоніфікація.

Акти приватного нотаріуса мають силу офіційних, в тому випадку, якщо держава здійснює свій обов’язок щодо надання йому певних повноважень, які в сукупності складають компетенцію нотаріуса. Займаючись своєю професійною діяльністю, нотаріус має бути об’єктивним та справедливим, здійснювати надання правової допомоги всім особам, що до нього звернулися однаковою мірою[8].

Щодо ознак, які відрізняють нотаріусів від представників інших професій, то до них відносяться наступні:

— публічність – нотаріуси працюють відкрито та прозоро, забезпечують зв’язок держави з суспільством шляхом виконання своїх повноважень;

— специфічний склад системи регулюючих суб’єктів – діяльність нотаріусів регулюється не лише органами державної влади такими, як Міністерство юстиції, наприклад, але й недержавною неприбутковою організацією, що здійснює професійне самоврядування у сфері нотаріату – Нотаріальною палатою України;

— характерні послуги – саме на представників нотаріату покладений обов’язок надавати специфічні послуги, такі як посвідчення фактів, з метою надання їм юридичної вірогідності [10];

— суворі вимоги доступу до професії – законодавством закріплено ряд вимог, яких повинні дотримуватися особи, які мають намір отримати свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю;

— наявність вибору виду нотаріальної діяльності – адже особа, яка відповідає вимогам ст. 3 Закону України «Про нотаріат» має можливість обрати той вид діяльності, який вона забажає – бути державним, приватним нотаріусом або завідувачем державного нотаріального архіву [5];

— особливі гарантії здійснення нотаріальної діяльності – нотаріус у своїх діях має бути справедливим та неупередженим, керуватися вимогами чинного законодавства, виконувати свої обов’язки на професійному рівні, дотримуватися нотаріальної таємниці;

— дуалістичність статусу нотаріуса –нотаріус може бути, у випадку вибору професії державного нотаріуса, – посадовою особою, та відповідно при виборі приватної нотаріальної діяльності – представником вільної юридичної професії, яка самостійно організовує свою діяльність та відповідно знаходиться на самофінансуванні [8];

— превентивність діяльності нотаріуса – при здійсненні своїх професійних обов’язків нотаріуси не лише займаються посвідченням певних фактів, але й виконують роль так званого «превентивного судді», оскільки діяльність нотаріуса також полягає і у запобіганні правопорушенням;

— обмеження щодо сумісництва професій – відповідно до вимог чинного законодавства нотаріусу забороняється займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, перебувати на посадах державної служби або органів місцевого самоврядування, бути засновником адвокатських об’єднань, перебувати у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу окрім викладацької, творчої або наукової [7];

— обмеження у праві вчинення нотаріальних дій – нотаріусам забороняється вчиняти нотаріальні дії на своє ім’я та від свого імені, на ім’я

та від імені родичів та від імені працівників відповідної контори або особи, що перебуває у трудових відносинах з приватним нотаріусом;

— характерна відповідальність для приватних нотаріусів – у разі вчинення неправомірної дії приватним нотаріусом, він буде нести відповідальність, яка передбачає відшкодування шкоди [9]. Для забезпечення відшкодування шкоди приватний нотаріус має укласти договір страхування цивільно–правової відповідальності.

 

Поделиться

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Перейти к верхней панели
Top.Mail.Ru Яндекс.Метрика