Правова природа захисту житлових прав у нотаріальному, цивільному та виконавчому процесах

У контексті ст. 15 Цивільного кодексу України захист житлових прав громадян здійснюється тоді, коли права порушуються, не визнаються чи оспорюються іншими особами [8]. Тобто, захист житлових прав відбувається у разі виникнення та існування спору про право. Крім того захист здійснюється і тоді, коли такі права мають безспірний характер, зокрема, мова йде про захист прав у нотаріальному процесі, наприклад, шляхом посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу житла чи вчинення виконавчого напису на борговому документі щодо житла.

Узагальнивши наукові погляди щодо цивілістичного процесу дійдемо висновку, що цивілістичний процес, спрямований на забезпечення житлових прав, – це об’єднання у цивілістичному процесі взаємозв’язаних спільною правовою метою самостійних цивільних юридичних процесів (нотаріального, цивільного та виконавчого), у яких у межах, у спосіб та в порядку, що встановлені законом, реалізуються, охороняються, захищаються та відновлюються житлові права громадян [14].

Беручи за основу статті 6 та 19 Конституції України, дійдемо висновку, що саме закон визначає межі, спосіб, порядок та процедуру захисту житлових прав у цивілістичному процесі [1].

Так, захист прав у нотаріальному процесі здійснюється на підставі та у порядку, визначеному Законом України «Про нотаріат» [5], у виконавчому процесі – Законом України «Про виконавче провадження» [3], у цивільному процесі – Цивільним процесуальним кодексом України (далі – ЦПК) [9] тощо. Крім того, у разі коли нотаріальний, цивільний чи виконавчий процеси, ускладнені іноземним елементом, захист житлових прав відбувається з дотриманням вимог Закону України «Про міжнародне приватне право» та чинних міжнародних договорів України.

І. Гриценко та М. Погорецький доводять те, що «не самостійність, а єдність повинні характеризувати успішну взаємодію різних гілок влади, оскільки саме в єдності можна досягнути належного результату діяльності

кожної з цих гілок та здійснення ними своїх функцій і повноважень» [12, с. 267].

Нотаріус, суддя та державний виконавець, які за законом здійснюють захист житлових прав у відповідному юридичному процесі, зобов’язані діяти на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [11]. Утім єдність захисту житлових прав у юридичних процесах досягається через реалізацію уповноваженими законом державними органами, їх посадовими особами законодавчо визначеної взаємодії, яка ґрунтується на розмежуванні повноважень та функцій між цими органами, а також дотриманні вимог Конституції та законів України при досягненні спільної мети – захистити житлові права громадян.

Так, відповідно до статті 124 Конституції України [1], а також вимог ЦПК [9] та Закону України «Про судоустрій та статус суддів» [6] суд бере участь у законодавчо визначеному механізмі захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних житлових прав у цивілістичному процесі через здійснення правосуддя. Тобто, у разі відкриття нотаріусом нотаріального провадження щодо спадкування житла та виникнення у спадкоємців спору про право на житло, яке входить до складу спадщини, спір вирішується у суді. Отже, захист житловихправ у нотаріальному процесі припиняється, а подальший захист прав здійснюється у цивільному процесі.

Крім того, аналіз ст. 18 ЦК, за якою нотаріус здійснює захист житлових прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі, дає підстави дійти висновку про взаємодію та взаємозв’язок нотаріального і виконавчого процесів з метою захисту житлових прав [8]. Так, наприклад, для задоволення вимог стягувача за договором найму (оренди) житла нотаріус у разі відсутності спору вчиняє виконавчий напис про звернення стягнення на кошти боржника.

При цьому згідно зі ст. 90 Закону України «Про нотаріат» стягнення коштів, обумовлених договором найму (оренди) житла за виконавчим написом, провадиться у порядку [5], встановленому Законом України «Про

виконавче провадження» [3]. Виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом, на підставі якого відкривається та здійснюється виконавче провадження органами державної виконавчої служби в порядку та в спосіб, визначені Законом України «Про виконавче провадження» [3]. Отже, захист житлових прав у цивілістичному процесі ґрунтується, зокрема, на принципі єдності державних органів при здійсненні ними відповідно до закону захисту житлових прав та інтересів громадян. Крім того, цей принцип тісно взаємодіє із іншими принципами цивілістичного процесу, зокрема, з принципом комплексності захисту житлових прав.

Аналіз норм Закону України «Про нотаріат» засвідчив, що захист житлових прав громадян у нотаріальному процесі доцільно розглядати через призму вчинення нотаріусом процесуально-нотаріальних дій у межах нотаріального провадження щодо житла із дотриманням матеріальних (норм житлового, сімейного і цивільного права) та процесуальних норм (норм законодавства у сфері нотаріату), закріплених у законодавчих актах України [5]. Наприклад, захист безспірних житлових прав під час здійснення нотаріального провадження: з посвідчення безспірного права щодо житла полягає у тому, що нотаріус, здійснивши низку процесуальних дій, визначених законом, видає, зокрема, свідоцтво про право на спадщину та здійснює державну реєстрацію прав на житло; з посвідчення безспірних фактів щодо житла – посвідчує договір купівлі-продажу житла та здійснює державну реєстрацію прав на житло; з надання документам виконавчої сили – вчиняє виконавчий напис тощо [17].

Тобто, захист житлових прав у нотаріальному процесі здійснюється нотаріусом шляхом юридичного підтвердження та закріплення, а також державної реєстрації прав на житло громадян загалом та житлових прав зокрема з метою попередження можливого їх порушення у майбутньому, а також шляхом захисту порушеного права.

Варто зазначити, що цивілістичний процес, спрямований на забезпечення захисту житлових прав, на практиці може не об’єднувати

декілька юридичних процесів, оскільки, наприклад, захист житлових прав громадян, за умови їх безспірності, буде здійснюватися лише у нотаріальному процесі [14]. Наприклад, на вимогу наймача і наймодавця письмовий договір найму житла посвідчується нотаріально. У разі, якщо протягом дії такого договору чи після його припинення у сторін не виникає спору, можливо вести мову про забезпечення житлових прав лише у нотаріальному процесі, тобто без подальшого їхнього захисту у інших юридичних процесах, які входять до складу цивілістичного процесу.

Однак, «повноцінний» захист житлових прав, які мають спірний характер, можливий лише у разі взаємодії у цивілістичному процесі самостійних юридичних процесів (наприклад, законом обумовлено відкриття виконавчого провадження після закриття нотаріального процесу) [14]. Так, наприклад, нотаріус здійснює захист житлових прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі щодо житла. На підставі такого напису та у разі відсутності спору відкривається і здійснюється виконавче провадження (ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження») [3]. Крім того, після закінчення нотаріального процесу, спрямованого на забезпечення житлових прав, та за умови усунення правопорушень, які мали місце в нотаріальному процесі, Конституцією [1], а також іншими законодавчими актами України гарантується громадянам захист та відновлення їхніх порушених житлових прав у судовому порядку.

Отже, у теорії цивілістичного процесу мова може йти про взаємозв’язок та взаємодію самостійних цивільних юридичних процесів, які стосуються забезпечення одного і того ж житлового права, та які слідують один за одним, оскільки такий порядок визначено законом, однак тривалість процесуальних строків у кожному із таких юридичних процесів, є різною та встановлюється законом.

Дотримання принципів єдності та комплексності захисту, забезпечується шляхом реалізації державними органами повноважень в порядку та в спосіб, що передбачені Конституцією [1] та законами України.

Аналіз змісту норм Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави дійти висновку, що до повноважень державних виконавців у сфері захисту та відновлення житлових прав, зокрема, відноситься виконання рішень судів та інших органів, що за законом підлягають примусовому виконанню [3].

Таким чином, принцип єдності захисту житлових прав у виконавчому процесі проявляється в захисті та відновленні таких прав шляхом здійснення передбачених цим Законом примусових заходів, зокрема: звернення стягнення на житло (ст. ст. 52, 54, 55, 63), арешт житла (ст. 57), зняття арешту із житла (ст. 60), конфіскація житла (ст. 64), виселення боржника (ст. 78), вселення особи (ст. 79) тощо [3]. Наприклад, відповідно до ст. 26 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» порушення наймачем умов договору найму соціального житла тягне за собою подання власником житла позову до суду про виселення [4].

У разі набрання рішенням суду про виселення громадян із такого житла законної сили та добровільного його невиконання особами, вказаними у цьому рішенні, державний виконавець відкриває виконавче провадження та здійснює процесуально-виконавчі дії, встановлені Законом України «Про виконавче провадження» [3]. Тобто, захист житлових прав у цивілістичному процесі забезпечується у результаті взаємодії цивільного та виконавчого процесів. Крім того, на взаємозв’язок цих юридичних процесів звертає увагу і Конституційний Суд України [13].

Отже, невжиття державним виконавцем законних, повноцінних та своєчасних заходів примусового виконання судового рішення, наприклад, щодо вселення у займане наймачем житло батьків наймача (ст. 161 ЖК [2]) у порядку, визначеному законом, є порушенням вимог ст. 3 Конституції в частині виконання державою взятих на себе обов’язків, та може призвести до порушення житлових прав громадян, а також знищення житла [1]. Варто також зазначити, що захист житлових прав у виконавчому процесі може відбуватися «паралельно» з цивільним процесом [16]. Наприклад, відповідно

до статей 11 та 34 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо зміст виконавчого документа є незрозумілим, державний виконавець або сторони виконавчого провадження мають право звернутися до органу, який видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення змісту цього документа [3].

Тобто, у цивілістичному процесі виникає «паралельність» юридичних процесів, спрямованих на здійснення захисту житлових прав, а саме: цивільного та виконавчого процесів. Однак, тривалість процесуальних строків у юридичних процесах є різною: цивільний процес закінчується раніше, ніж виконавчий процес.

Також необхідно звернути увагу і на те, що «паралельність» існування самостійних цивільних юридичних процесів можливе за умови відсутності в цивілістичному процесі дублювання дій, спрямованих на охорону, захист і відновлення житлових прав (наприклад, недопущення одночасного здійснення наказного провадження та нотаріального провадження щодо стягнення коштів за комунальні послуги тощо).

Захист житлових прав громадян у виконавчому процесі доцільно розглядати як самостійну стадію у правовому механізмі захисту житлових прав, яка слідує після цивільного чи нотаріального процесу, чи як «паралельну» стадію, яка існує поряд із цивільним чи нотаріальним процесами [14]. Загальновідомо, що захист житлових прав у цивільному процесі займає особливе місце серед державних (юрисдикційних) форм захисту, має універсальний характер та гарантується Конституцією України [1].

Так, відповідно до ст. 124 Конституції суди здійснюють правосуддя в Україні, яке є самостійною галуззю державної діяльності [1], і в контексті ст. 55 Конституції, здійснюючи його на засадах верховенства права, забезпечують функцію захисту майнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних правовідносин [1]. Тобто, суд як єдиний орган державної влади, який здійснює правосуддя,

не може відмовити в правосудді, якщо громадянин вважає, що його житлові права порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації, або мають місце інші ущемлення житлових прав суб’єктів. Наприклад, згідно зі ст. 71 ЖК якщо наймач або члени його сім’ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом [2].

Тобто, у разі виникнення спору щодо збереження житла за тимчасово відсутніми громадянами та продовження строку їхньої відсутності з поважних причин у займаному ними житловому приміщенні, спір вирішується у судовому порядку. Як зазначалося, захист житлових прав у цивільному процесі, ґрунтуючись на принципі єдності державних органів при забезпеченні таких прав, відбувається з дотриманням вимог ст. ст. 19, 124 та 129 Конституції [1] та відповідно до приписів, зокрема, ст. 4 ЦПК, за якою здійснюючи правосуддя, суд захищає житлові права та інтереси осіб у спосіб, визначений законом України [9].

Отже, відповідно до ст. 16 ЦК способами захисту житлових прав у суді є: визнання права на житло (застосовується у випадку виникнення спору щодо наявності у особи житлових прав загалом та права на житло зокрема); визнання правочину щодо житла недійсним (має місце у випадку укладення оспорюваного правочину); примушення до виконання обов’язку у натурі (полягає у вимозі до зобов’язаної особи вчинити дію або відмовитися від дії); припинення житлового правовідношення; визнання незаконним акту державних органів тощо [8].

З метою ефективного захисту житлових прав у суді більш дієвим способом захисту прав у нотаріальному процесі є забезпечення доказів нотаріусом до відкриття цивільного провадження в справах, пов’язаних із житлом. Загальновідомо, що єдиним державним органом, який вирішує житловий спір, є суд.

Таким чином, правова природа захисту житлових прав у цивілістичному процесі (нотаріальному, цивільному та виконавчому

процесах) полягає у реалізації уповноваженими законом публічними органами юридичної взаємодії, яка ґрунтується на розмежуванні повноважень та функцій між такими органами, а також дотриманні матеріальних та процесуальних норм при досягненні спільної правової мети – забезпеченні суб’єктивних житлових прав.

Поделиться

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Перейти к верхней панели
Top.Mail.RuАнализ сайта - PR-CY Rank Яндекс.Метрика