Правове значення поняття «житло» в законодавстві України

Поняття «власність» використовується в юридичному та економічному значенні. А. Дубоносовавважає, що під об’єктами оподаткування майновими податками повинні розглядатися об’єкти матеріального світу (речі) або майнові права, що належать платнику податків та обумовлюють наявність економічної вигоди у платника податку як власника майна, а, отже, і економічної основи податку [13]. Економічної вигоди у володільців житла немає, якщо вони його використовують за призначенням для власного проживання у межах норми жилої площі. Тому податки на житло, які введені ПК України [7], мають виходити з норми жилої площі на одну особу, а не з розміру жилої площі.

Проблеми також стосуються визначення деяких видів та складових майна для цілей оподаткування. Так, п. 14.1.129 ПК України встановлено, що об’єктами житлової нерухомості визначено будівлі, віднесені згідно з законодавством до житлового фонду, дачні та садові будинки [7]. Об’єкти житлової нерухомості поділяються на такі типи: а) житловий будинок; б) житловий будинок садибного типу; в) прибудова до житлового будинку; г) квартира; ґ) котедж; д) кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах; е) садовий будинок; є) дачний будинок.

Що стосується визначення поняття житлових будинків, квартир, інших житлових та нежитлових приміщень, то варто зазначити, що у літературі немає єдності в погляді на цей об’єкт правового регулювання. Так, у юридичній літературі І. Бандурка висловила думку, що квартири та житлові будинки можуть належати до публічного майна і пропонує ввести в обіг

категорію «публічні речі» для того, щоб «підкреслити їх двояке правове становище, особливий порядок їх набуття, обліку, використання чи поводження з ними» [11].

Можна погодитись із М. Скаржинським, який пропонує поняття житла розглядати у декількох значеннях [16]. Житло у вузькому розумінні — це призначений для постійного проживання і визначений цивільним правом різновид нерухомого майна як складова частина загально-правового конституційного інституту житла у вигляді обраного місця, адресно-географічні координати якого визначають приміщення, спеціально призначене для вільного проживання людини, яке становить поняття «житло» в широкому розумінні [16].

Стаття 29 ЦК України пов’язує місце проживання фізичної особи з житлом із притаманними йому ознаками: 1) житловий будинок, квартира, інше приміщення; 2) придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо); 3) має розташовуватись у відповідному населеному пункті; 4) в ньому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово [8].

В юридичній літературі зустрічаються різні точки зору щодо визначення категорії житла. На думку деяких вчених-юристів, житло – це квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати в квартирах одноквартирних будинків, а також інші приміщення призначені для постійного чи тимчасового проживання людей.

На думку інших юристів, житло – це приміщення та будівля, які функціонально призначені для проживання. Деякі науковці вважають, що категорію “житло” слід розглядати у вузькому та широкому значенні. Окрім цього, розуміння категорії житла характеризується і істотними відмінностями змісту в різних галузях права.

Так, у конституційному праві категорія “житло” – це обране місце, адресно-географічні координати якого визначають приміщення, спеціально призначене для вільного проживання людини.

У цивільному праві житло – це різновид нерухомості, яке функціонально призначене для проживання фізичної особи. У Цивільному кодексі України ст. 379 житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інші приміщення, призначені для постійного проживання [8].

Як об’єкт власності “житло” у цивільному праві має відмінності від житла як категорії конституційного права. Цивільний кодекс України окремо визначає такі об’єкти права власності, як житловий будинок, садиба, квартира.

Стаття 380 ЦК України визначає, що житловий будинок – це будівля капітального типу, яка споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом і призначена для постійного проживання [8]. Садиба, відповідно до ст. 381 ЦК України, – це земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями [8]; квартира, як визначає ст. 382 ЦК, – це ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене для придатне для постійного у ньому проживанні [8]. Слід зазначити, що чинне законодавство нарівні з категорією “житло” використовує таку суміжну категорію, як “жиле приміщення”.

Останнє застосовується в чинному законодавстві в різних значеннях. Наприклад, категорія “жиле приміщення” може охоплювати всі види житлових приміщень які можуть бути об’єктом договору найму жилого приміщення. Окрім цього, до категорії “житлове приміщення” науковці включають такі суміжні поняття, як допоміжні та підсобні приміщення, які в свою чергу, не можуть бути предметом найму. За визначенням, допоміжні приміщення – це приміщення призначені для експлуатації та утримання будинку і для побутового обслуговування населення за місцем проживання (сходові площадки, міжквартирні коридори, горища, підвали, колясочні) – це допоміжні приміщення [14]. В свою чергу, підсобними приміщеннями є коридори, кухні, ванні кімнати, туалети та комори. Відмінно до житлових підсобні приміщення не можуть бути предметом найму.

Отже, поняття “житло” є неоднозначним в конституційному, цивільному та житловому праві.

Саме поняття «житло» в широкому розумінні підлягає державній реєстрації. В такому контексті П. Седугін зазначає, що термін «житло» означає особливу споруду або приміщення, спеціально призначене для проживання людей: житловий будинок, квартира, кімната разом з відповідною допоміжною площею (кухня, коридор, ванна кімната тощо), а також іншими об’єктами житлового фонду (ліфт та ліфтове господарство, інше інженерне обладнання) [15]. Житло має відповідати певним ознакам.

Так, О. Аврамова до загальних (обов’язкових) ознак житла відносить такі: об’єкт нерухомого майна, призначений для постійного проживання громадян, будівництво якого виконувалося відповідно до затвердженого проекту і завершено; розташований на законно відведеній ділянці і пройшов державну реєстрацію; прийнятий в експлуатацію; інвентаризований; відповідає санітарним, технічним нормам і встановленій мінімальній нормі жилої площі; має певну вартість; є товаром з особливим характером [10].

Своєрідною особливістю поняття “житло” визначається в кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві. При застосуванні норм Кримінального кодексу України судова практика йде шляхом більш широкого тлумачення поняття “житло”. Так, при кваліфікації ряду злочинів, пов’язаних із проникненням у житло, кримінальне законодавство визначає за житло готельні номери, вагонні купе, туристичні палатки, лікарні та санаторні палати, тобто всі ті приміщення в яких проживає людина постійно та тимчасово [14].

Узагальнююче поняття «житло» належить до нерухомого майна, відповідно до чого встановлюється спеціальний правовий режим його реєстрації. Акт державної комісії про приймання об’єкта і введення його в експлуатацію є однією з підстав для державної реєстрації об’єктів нерухомого майна, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи.

Для первинної реєстрації житла необхідне рішення про відведення земельної ділянки для забудови [16].

Хоча відповідно до п. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно [8]. Під час державної реєстрації новоствореної нерухомості держава або суд визнає права на неї. А при подальшій реєстрації переходу прав держава підтверджує зміну або припинення зареєстрованих раніше прав на нерухомість.

Поняття «житло» тісно пов’язане з поняттям «житловий фонд». Законодавче визначення поняття «житловий фонд» закріплено у ст. 4 Житловому кодексі УРСР, яка встановлює, що житлові будинки, а також жилі приміщення в інших спорудах, що розташовуються на території нашої країни, утворюють житловий фонд [2]. До житлового фонду не належать нежилі приміщення у житлових будинках, що призначені для торгівельних, побутових і інших потреб непромислового характеру. Поняття «житловий фонд» слід розглядати як узагальнююче поняття, яке об’єднує всі житлові об’єкти території України.

Саме тому Є. Мічурін, порівнюючи житло з іншими видами нерухомості, зазначає, що житло використовується саме для проживання. Отже, житло необхідно виокремити як особливий підвид нерухомого майна із встановленим щодо нього специфічним правовим режимом [14].

І. Кучеренко при визначенні жилих приміщень зазначає, що жилі приміщення, які надаються громадянам, повинні бути належно впорядковані відповідно до умов населеного пункту, відповідати санітарним і технічним вимогам, передбаченим законодавством, та іншим вимогам [14].

У юридичній літературі пропонуються й інші підходи до визначення видів житлових фондів. Так, Ю. Толстой пропонує класифікувати житлові приміщення не за формами власності, а залежно від підстав їх надання: 1)

житло, що надається за договором соціального найму; 2) житлові приміщення, що надаються за договором комерційного найму; 3) житлові приміщення у будинках житлово-будівельних та житлових кооперативах; 4) житло, що перебуває у власності громадян; 5) службові і спеціалізовані житлові приміщення; 6) житлові приміщення, що надаються для користування громадянам за інших підстав [17].

П. Седугін вважає, що необхідно також брати до уваги призначення жилих приміщень. Залежно від цього він виокремлює житловий фонд соціального використання (житлові приміщення, що надаються громадянам для проживання в режимі соціального використання) і житловий фонд, що використовується на комерційних засадах (для використання за договором найму жилого приміщення з метою отримання прибутку) [15].

П. Крашенинников пропонує виходити при класифікації житлових фондів із двох ознак: 1) належність до форми власності (за цією ознакою житловий фонд поділяється на: а) приватний житловий фонд, до якого належить громадський житловий фонд і житловий фонд житлових і житлово-будівельних кооперативів; б) державний житловий фонд; в) муніципальний житловий фонд); 2) залежно від використання за цією ознакою він поділяється на чотири групи: соціальний, індивідуальний, комерційний і спеціалізований [14].

Вважаємо, що висловлені в юридичній літературі зауваження з класифікації житлового фонду повинні відобразитися у новому Житловому кодексі України.

Таким чином, під поняттям “житло” слід розглянути по-перше, особистий будинок зі всіма приміщеннями, які призначені для постійного та тимчасового проживання; по-друге, житлове приміщення, яке належить до житлового фонду, але використовується для тимчасового проживання.

 

Поделиться

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *