«Шестопалова проти України»: Законні сподівання Заявниці на розгляд її позову по суті не було виправдано внаслідок суперечливих вказівок національних судів щодо юрисдикції справи (ст. ст. 6 Конвенції, заява №55339/07 від 21.12.2017 р.)


Источник фото

Фабула судового акта: Заявниця, громадянка України Д.З. Шестопалова, звернулася до ЄСПЛ, стверджуючи, що національні суди позбавили її права на доступ до суду, не розглянувши її позовну заяву по суті.

Заявниця обіймала посаду директора одного з центрів при управління міської ради. Під час реорганізації центру Заявницю було звільнено із займаної посади. Після реорганізації на схожу посаду було призначено іншу особу. Заявниця звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди. Суд відмовив Заявниці, посилаючись на те, що на посаду директора було призначено більш досвідченого кандидата. Заявниця оскаржила вказане рішення, проте суд апеляційної інстанції залишив його без змін. Під час касаційного оскарження Верховний Суд України встановив, що з огляду на статус Заявниці як державного службовця справа взагалі не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства і скасував рішення судів першої та апеляційної інстанції.

З урахуванням роз’яснення Верховного Суду України, Заявниця повторно звернулася до суду ( в порядку адміністративного судочинства). Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Натомість, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справа не підлягала розгляду в порядку адміністративного судочинства, і закрив провадження у справі. Суд касаційної інстанції не допустив справу Заявниці до провадження у Верховному Суді України.

Заявниця втретє звернулася до суду з позовом, проте його було залишено без розгляду.

Під час розгляду справи ЄСПЛ підкреслив, що «право на суд» є ширшим, ніж «право на доступ до суду». Право на доступ до суду буде ефективним лише тоді, коли супроводжуватиметься наявністю реальної можливості реалізувати його. У вказаній справі на перший погляд (з процесуальної точки зору) Заявниця реалізувала своє право на доступ до суду. Проте, її вимоги так і не було розглянуто по суті.

ЄСПЛ наголосив, що з огляду на статус Верховного Суду України як найвищого національного судового органу, його повноваження, Заявниці мала усі підстави вважати, що визначену ним юрисдикцію її справи (адміністративну), не буде поставлено під сумнів іншими судами. Проте, Вищий адміністративний суд України не врахував рішення Верховного Суду України. Таким чином, питання щодо юрисдикції справи не було вирішено національними судами швидко і ефективно, як це вимагає стаття 6 Конвенції.

ЄСПЛ встановив, що Заявниця вжила всіх можливих заходів для розгляду її справи, проте після отримання рішення суду касаційної інстанції в порядку адміністративного судочинства, вона фактично не могла сподіватися на розгляд її справи національними судами. ЄСПЛ вирішив, що подібна ситуація є рівноцінною відмові в доступу до правосуддя.

З огляду на вказане, ЄСПЛ дійшов висновку, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції. Інші скарги Заявниці було відхилено як необґрунтовані.

Аналізуйте судовий акт: «Церква села Сосулівка проти України» (Tserkva Sela Sossoulivka v. Ukraine), заява №
Источник

Поделиться

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Перейти к верхней панели
Top.Mail.Ru Яндекс.Метрика