Оспорення державної реєстрації прав на нерухомість або бізнесу: правові позиції Великої Палати Верховного Суду

Доволі часто у спорах щодо нерухомості або щодо виконання договірних зобов’язань постають питання належного способу захисту в контексті оспорення державної реєстрації прав на нерухомість чи реєстраційних дій щодо суб’єктів господарювання.

У таких випадках під час підготовки позовних заяв, відзивів на них, а також скарг на судові рішення стануть у пригоді правові позиції, сформовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема ті, що знайшли відображення у постановах за 2022 рік, наведених нижче. Відповідний огляд судової практики ВП ВС підготували фахівці Офісу протидії рейдерству.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16

Позивач (в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації позивача) звернувся з позовом до суду, в якому просив: застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме договору про відступлення прав вимоги, посвідченого приватним нотаріусом; зобов’язати відповідачів повернути права майнової вимоги, отримані за спірним договором, та оригінали документів, отримані згідно з актом приймання-передачі; внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав) щодо зміни іпотекодержателя на позивача; внести зміни до Державного реєстру обтяжень рухомого майна щодо зміни обтяжувачів на позивача.

Велика Палата Верховного Суду сформувала таку правову позицію щодо позовних вимог про внесення змін до Державного реєстру прав, Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Законодавство визначає певний перелік можливих способів захисту порушеного права, у тому числі у спосіб, визначений договором (стаття 16 Цивільного кодексу). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об’єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Таким чином, позовні вимоги позивача щодо внесення змін до Державного реєстру прав, Державного реєстру обтяжень рухомого майна не підлягають задоволенню, оскільки є неефективним способом захисту порушеного права позивача, а тому в цій частині позову було відмовлено.

Попередьте незаконні дії з об’єктами нерухомості та діяльність “чорних реєстраторів”. Налаштуйте моніторинг в SMS-Маяк та отримуйте сповіщення про будь-які дії щодо майна компанії. Деталі за посиланням.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19

У цій справі позивач звернувся з позовом до банку, державного реєстратора про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності.

Позивач вважав, що зазначені рішення державного реєстратора прийнято з грубим порушенням Закону № 1952-IV. Посилався на те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя між іпотекодержателем та іпотекодавцем не укладався, а іпотечний договір не містить відповідного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Крім того, державним реєстратором порушено вимоги пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі – Порядок № 1127), згідно з яким державний реєстратор повинен був пересвідчитися у тому, що подані документи дають змогу встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, що іпотекодавцю була направлена вимога про усунення порушення, що така вимога була отримана іпотекодавцем та з моменту її отримання пройшло не менше 30 днів, а також що відсутні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно. Також позивач зауважив, що постановою державного виконавця накладено арешт на нерухоме майно, яке йому належить.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи цю справу, зауважила таке.

Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц.

Такий позов позивачем не був заявлений, а одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених випадках.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV право власності підлягає державній реєстрації.

Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно.

Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц).

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача права володіння майном; відсутність або наявність в особи права володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об’єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

З позовної заяви вбачається, що позивач вимог про визнання іпотеки припиненою не заявляє, не спростовує невиконання ним умов кредитного договору та наявності кредитної заборгованості. Відповідно до умов укладеного ним іпотечного договору, який ним не оспорено ні в цілому, ні в частині, передбачено, зокрема, можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону «Про іпотеку».

Позивач заявляє, що його права порушено державною реєстрацією права власності на нерухоме майно за банком та внесення записів за останнім про державну реєстрацію права власності, не заперечуючи права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв’язку з неналежним виконанням основного зобов’язання, що спричинило наявність заборгованості.

Державна реєстрація права власності за іпотекодержателем не свідчить про суперечність зареєстрованому обтяженню – арешту майна на користь самого іпотекодержателя та не є порушенням пункту 6 частини першої статті 24 Закону № 1952-ІV у сукупності з пунктом 5 цієї ж частини.

З урахуванням наявності невиконаного основного зобов’язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого позивачем не оспорюються, права позивача не порушено, оскільки іпотека виникла до ухвалення державним виконавцем постанови про накладення арешту та заборони на предмет іпотеки, заборона на предмет іпотеки також була вже накладена на предмет іпотеки для забезпечення прав іпотекодержателя, який і задовольнив свої вимоги за рахунок заставленого майна.

Заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 806/5244/15

У цій справі постало питання щодо належності та ефективності обраного позивачем – кредитором юридичної особи, створеної внаслідок злиття двох юридичних осіб із подальшим скасуванням за судовими рішеннями в інших справах рішення засновників та її державної реєстрації, такого способу захисту його майнових прав, як вимоги про скасування низки реєстраційних записів у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (далі – ЄДР), що мало б наслідком відновлення юридичної особи, щодо якої судами прийнято рішення про незаконність її утворення та реєстрації (зокрема, запису про скасування державної реєстрації створення юридичної особи – боржника-іпотекодавця з посиланням на порушення прав позивача як кредитора-іпотекодержателя). Також у цій справі постало питання про можливість визначення юридичних наслідків створення з порушенням закону юридичної особи у процедурі реорганізації (злиття) в аспекті визначення способів задоволення вимог кредиторів такої особи.

Позивач, стверджуючи про порушення його прав і законних інтересів учиненням відповідачем оспорюваних реєстраційних дій, які мали наслідком скасування державної реєстрації ТДВ «ЖЛ» як юридичної особи та відновлення запису про юридичну особу – ЗАТ «ЖЛ», яке було реорганізовано у ТДВ «ЖЛ» шляхом злиття із ТОВ «Будстайл-XXI», обрав спосіб захисту у вигляді визнання протиправними дій державного реєстратора щодо внесення до ЄДР записів та відомостей про них щодо ЗАТ «ЖЛ» і ТДВ «ЖЛ», а також скасування таких записів та відомостей про них.

Суди встановили, що оспорювані реєстраційні дії вчинено відповідачем на виконання судового рішення, яким визнано протиправними і вирішено скасувати реєстраційні дії та записи про них у ЄДР щодо ЗАТ «ЖЛ» і ТДВ «ЖЛ», учинені починаючи з 3 грудня 2010 року, які стосуються державної реєстрації припинення ЗАТ «ЖЛ» шляхом злиття та утворення його правонаступника – ТДВ «ЖЛ», а також подальші реєстраційні дії щодо ТДВ «ЖЛ» як юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду у цій справі зауважила таке.

Позивач аргументував свої вимоги тим, що проведення оспорюваних реєстраційних дій мало наслідком виключення з ЄДР запису про ТДВ «ЖЛ» як юридичну особу, що унеможливило виконання ним зобов’язань перед Банком за кредитним договором та договорами банківського рахунку і про розрахункове обслуговування в межах зарплатного проекту.

Унаслідок учинення спірних реєстраційних дій в ЄДР фактично відновлено запис про ЗАТ «ЖЛ» як юридичну особу, а також скасовано запис про державну реєстрацію ТДВ «ЖЛ» і всі наступні реєстраційні дії щодо ТДВ «ЖЛ.

Тобто позовні вимоги Банку в цій частині спрямовані на відновлення ТДВ «ЖЛ» як юридичної особи, державну реєстрацію якої визнано неправомірною та скасовано на підставі судового рішення, та припинення у зв’язку із цим ЗАТ «ЖЛ», реорганізацію якого зі створенням ТДВ «ЖЛ» було визнано незаконною відповідно до рішення суду.

Отже, позивач, обґрунтовуючи такі вимоги, фактично ставить під сумнів дії державного реєстратора з виконання судового рішення.

Заявлена банком вимога про визнання протиправними і скасування реєстраційних дій щодо скасування у ЄДР записів про припинення ЗАТ «ЖЛ» та про державну реєстрацію ТДВ «ЖЛ» порушує права і законні інтереси ЗАТ «ЖЛ» і ТОВ «Будстайл-XXI», спрямована на спростування дій державного реєстратора з виконання судового рішення, а тому таку вимогу не можна вважати добросовісним способом захисту позивачем своїх прав та інтересів. Також ЗАТ «ЖЛ» і ТОВ «Будстайл-XXI» не залучалися до участі у цій справі як відповідачі, в той час як відновлення ТДВ «ЖЛ» мало б наслідком припинення цих юридичних осіб як засновників.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що така вимога є неефективним способом захисту прав особи, яка є іпотекодержателем, оскільки не дозволяє цій особі реалізувати свої права щодо предмета іпотеки. Отже, позов заявлено до неналежного відповідача, який не володіє предметом іпотеки.

Задоволення вимог банку про скасування реєстраційних дій щодо внесення до ЄДР записів про скасування державної реєстрації ТДВ «ЖЛ» і відновлення ЗАТ «ЖЛ», яке було припинено внаслідок його незаконної реорганізації, не приведе до захисту майнових прав банку як кредитора – іпотекодержателя майна юридичної особи, створеної з порушенням закону. Відтак ці вимоги не є ефективним способом захисту прав банку, вони потребуватимуть вжиття додаткових засобів захисту.

Крім того, вимоги про скасування реєстраційних дій щодо внесення у ЄДР про зміну керівника ЗАТ «ЖЛ» і актуалізація реєстраційної дії щодо поновлення ЗАТ «ЖЛ» не є належним способом захисту майнових прав банку.

Реєстраційна дія щодо зміни керівника ЗАТ «ЖЛ» не зумовила для позивача реальних правових наслідків і зміни його прав та обов’язків, а щодо дії із внесення запису про поновлення юридичної особи ЗАТ «ЖЛ», то позивач належно не обґрунтував, які саме його права буде відновлено за наслідком скасування цієї реєстраційної дії.

Захист майнових прав банку-іпотекодержателя має здійснюватися поза межами провадження з оскарження реєстраційних дій щодо внесення в ЄДР записів про ТДВ «ЖЛ» і ЗАТ «ЖЛ» як юридичних осіб, тобто шляхом ініціювання банком окремого позову.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав може бути самостійною підставою для відмови в позові, тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку іншим доводам касаційної скарги банку.

Щодо скасування державної реєстрації юридичної особи, створеної в процедурі злиття двох юридичних осіб з порушеннями закону, які неможливо усунути, Велика Палата Верховного Суду звернулася до своїх висновків, викладених у постановах від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 та від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18.

Загальний порядок ліквідації юридичної особи визначений у статті 111 Цивільного кодексу (далі – ЦК України).

Загальна процедура ліквідації юридичної особи також передбачає низку обов’язкових дій: погашення існуючої кредиторської заборгованості, відчуження активів, звільнення працівників, передання документів до архіву тощо.

Лише після вчинення цих дій і подання державному реєстратору відповідних документів у реєстр вноситься запис про припинення юридичної особи, а не запис про скасування її державної реєстрації.

Отже, ліквідація юридичної особи – це встановлена законом процедура, результатом якої є припинення діяльності юридичної особи, і першочерговою умовою ліквідації законодавство визначило саме рішення її учасників про ліквідацію. Як юридична особа ОСББ може припинити діяльність у порядку, передбаченому законом, зокрема шляхом ліквідації. Скасування державної реєстрації ОСББ (реєстраційного запису) за рішенням суду не є тотожною самій ліквідації юридичної особи, яка відбувається в порядку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 110 ЦК України, не призводить до припинення ОСББ з огляду на вимоги статті 25 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» (далі – Закон № 755-IV), якою визначається порядок проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій.

Статтею 18 Закону № 755-IV у редакції, що застосовується до спірних правовідносин, і статтею 10 цього Закону в чинній редакції встановлено спростовну презумпцію відомостей, внесених до ЄДР, з огляду на що запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. Якщо процедуру ліквідації юридичної особи не було здійснено належним чином, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не є актом, з яким пов’язується її припинення.

Відтак скасування за судовим рішенням, яке набрало законної сили та не переглядається у цій справі, реєстраційного запису в ЄДР про створення юридичної особи відповідно до чинного на час прийняття рішення суду законодавства про державну реєстрацію не має наслідком фактичного припинення такої особи.

Рішення про її припинення, зокрема шляхом ліквідації, приймається її учасниками (судом, відповідним державним органом) та є передумовою для проведення процедури ліквідації юридичної особи в порядку, визначеному статтею 111 ЦК України, статтею 25 Закону № 755-IV, із подальшим унесенням до ЄДР запису про припинення юридичної особи, зокрема за наслідком спрощеної процедури після 1 липня 2004 року.

Не грай у “російську рулеткузі своїм бізнесом! Контролюй зв’язки, репутацію в медіа та знай актуальні вимоги законодавства з рішенням LIGA360. Тільки в серпні отримай 5 робочих місць за 5000 грн/міс.

Джерело

Поделиться

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *