Велика Палата: документ є майном у розумінні цивільного законодавства, а отже не має номінальної вартості та не обліковується в бухгалтерському обліку

Велика Палата: документ є майном у розумінні цивільного законодавства, а отже не має номінальної вартості та не обліковується в бухгалтерському обліку

Велика Палата Верховного Суду зазначила: документ є рухомою, неподільною, визначеною індивідуальними ознаками, неспоживчою річчю, тобто є майном у розумінні цивільного законодавства. Особливістю документа як майна є те, що він не має номінальної вартості та не обліковується в бухгалтерському обліку.

Суть справи

Рішенням позачергових зборів акціонерів ПрАТ «СП УКРТВЗ» повноваження генерального директора було припинено та обрано тимчасово виконувачем обов’язків генерального директора, якому колишній директор товариства не передав жодних документів. Неодноразові подальші спроби акціонерів товариства їх отримати виявилися безрезультатними, оскільки відповідач уникав будь-яких контактів.

На час звернення до суду тривала процедура визнання товариства банкрутом, у зв’язку із чим 4 лютого 2019 року ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 910/16246/18 витребувано в позивача документи щодо фінансово-господарської діяльності за останні 3 роки, які передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.

Приватне акціонерне товариство просило суд зобов’язати колишнього директора товариства передати оригінали установчих документів цього товариства, оригінали реєстраційних документів та оригінали будь-яких інших документів, які б свідчили про його господарську діяльність.

Районний суд, з яким погодився апеляційний суд, закрив провадження у справі, оскільки в провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа про банкрутство позивача, тому цей спір має розглядатися господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство, тобто вказані вимоги  підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства.

У касаційній скарзі позивач заявив, що станом на час прийняття ухвали судом першої інстанції заявлені позивачем вимоги не могли розглядатися в межах справи про банкрутство, оскільки такої справи щодо позивача не існувало. Крім того, заявлені в цій справі вимоги не є майновими, а відтак у суду першої інстанції не було законних підстав закривати провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Постанова Великої Палати ВС (постанова від 11 травня 2021 № 759/9008/19)

Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила скаргу товариства, виклавши мотивувальну частину судових рішень у редакції своєї постанови.

ВП ВС зазначила, що у частині першій статті 190 ЦК України закріплено, що майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.

У статті 1 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII«Про інформацію» визначено, що документ – матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі. З наведеного можна зробити висновок про те, що документ є рухомою, неподільною,  визначеною індивідуальними ознаками, неспоживчою річчю, тобто є майном в розумінні цивільного законодавства.

Особливістю документа як майна є те, що він не має номінальної вартості та не обліковується в бухгалтерському обліку.

При цьому позов про витребування або повернення будь-якого майна свідчить про наявність спору саме майнового характеру, тому суд першої інстанцій обґрунтовано вказав, що заявлені в межах цієї справи позовні вимоги є майновими вимогами.

Проте Велика Палата визначила, що справа про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ» була відсутня на момент прийняття оскаржуваної ухвали про закриття провадження у справі, тому питання про юрисдикційність спору мало вирішуватися за загальними правилами, закріпленими в ЦПК України та ГПК України в залежності від фактичних обставин справи.

Суд зазначив, що, враховуючи, що позивачем заявлено вимоги про повернення колишнім директором підприємства установчих, бухгалтерських та інших документів щодо діяльності та управління господарською організацією, і такі вимоги безпосередньо пов’язані з можливістю здійснення керівництва товариством, а самим товариством – можливістю ведення господарської діяльності, цей спір виник з корпоративних відносин та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Висновок судів попередніх інстанцій про віднесення справи до юрисдикції господарських судів є правильним. Проте мотиви закриття провадження, викладені в ухвалі суду першої інстанції, є помилковими, а суд апеляційної інстанції, зазначаючи про корпоративну природу спору, залишив без змін указану ухвалу, не змінив її мотивувальну частину, хоча виклав власну мотивувальну частину постанови в іншій редакції, тому судові рішення підлягають зміні в їх мотивувальній частині.

Джерело

Поделиться

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *