Відсутність у росії судового імунітету: КЦС ВС повторив свою правову позицію, навівши додаткові аргументи

КЦС ВС повторив свою правову позицію про відсутність у росії судового імунітету, навівши додаткові аргументи.

Відповідну постанову Верховного Суду у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) було прийнято 18 травня 2022 року, повідомляє пресслужба суду.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, закрив провадження у справі з огляду на те, що Закон «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі в національному суді іншої держави, зокрема як відповідача.

Верховний Суд скасував попередні рішення та передав справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, навівши таке правове обґрунтування.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Ухвалюючи судове рішення, Верховний Суд виходив із таких основних аргументів.

1. Підтримання юрисдикційного імунітету рф позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним із положеннями п. 1 ст. 6 зазначеної Конвенції

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 55 Конституції закріплює обов’язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції лише у разі, якщо воно: 1) переслідує законну мету; 2) є пропорційне меті, яка переслідується; 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду.

ЄСПЛ неодноразово визнавав, що надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави.

Таким чином, застосування судового імунітету рф у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. Водночас збройна агресія росії проти України, здійснена на порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи рф, питання ввічливості та добрих відносин між країнами.

Це позбавляє застосування судового імунітету рф, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.

Відповідно до практики ЄСПЛ (наведено релевантні рішення) обмеження буде несумісне із п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується. Також при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави необхідно переконатися, що обмеження, які застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права (доступу до суду).

Загальновідомо (не потребує доказування), що рф відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача могло б бути захищене шляхом подання позову до суду рф.

Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

2. Судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004)

Положення ч. 1 ст. 79 Закону «Про міжнародне приватне право» застосовуються, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Відповідно до загальноприйнятої та усталеної практики міжнародних судових органів держава може бути пов’язана положеннями міжнародного договору, навіть якщо вона не ратифікувала такий договір, якщо положення такого договору відображають звичаєве міжнародне право.

Як зазначено в рішенні ЄСПЛ у справі «Олєйніков проти Росії» (Oleynikov v. Russia), якщо національні суди підтримують юрисдикційний імунітет держави без будь-якого аналізу застосовних принципів звичаєвого міжнародного права, такі суди порушують право заявника на доступ до суду навіть у тих випадках, коли юрисдикційний імунітет підлягає застосуванню.

Відповідно до ст. 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов’язаних із завданням шкоди здоров’ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд дійшов висновку, що ця стаття підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права. Наведено релевантні рішення ЄСПЛ.

Зазначена стаття відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» («tort exсeption»).

Верховний Суд вважає, що в питанні застосування імунітету держави від юрисдикції відповідні норми не можна тлумачити абстрактно або у відриві від встановлених фактичних обставин справи. Необхідно повністю враховувати особливості та обставини кожної справи, а також фактори, що лежать в її основі. У цьому випадку йдеться про вимоги щодо відшкодування збитків за неправомірні дії, допущені російською федерацією за відсутності альтернативних засобів відшкодування збитків.

3. Підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов’язаннями України в сфері боротьби з тероризмом

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.

Згідно зі ст. 13 цієї Конвенції Україна зобов’язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму Україна зобов’язана створити механізми компенсації жертвам злочинів тероризму. Відсутність відповідного механізму не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.

Таким чином, застосування судового імунітету рф та відмова в розгляді по суті позову у цій справі означала б порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов’язань відповідно до вищезазначених конвенцій щодо боротьби з тероризмом.

4. Судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже не є здійсненням росією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом

Концепція судового імунітету держави базується на міжнародно-правовому принципі суверенної рівності держав.

Верховний Суд звернув увагу на те, що військова агресія та окупація рф територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, а й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Крім того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва рф.

Дії рф вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов’язання поважати суверенітет і територіальну цілісність іншої держави — України, що закріплено в Статуті ООН.

Отже, рф, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі — громадянинові України.

Готуєтеся до судового засідання? Спробуйте VERDICTUM в LIGA360. Аналізуйте тексти судових рішень, формуйте аргументи — та перейдіть до подання документів у Кабінет Електронного суду. Деталі за посиланням.

Джерело

Поделиться

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.