«Вистояти, здобути перемогу та зробити висновки» — Семен Ханін, керуючий партнер ЮК «Амбер»

«Вистояти, здобути перемогу та зробити висновки» — Семен Ханін, керуючий партнер ЮК «Амбер»

Будь-яку сьогоднішню подію ми розглядаємо крізь призму російсько-української війни, яка змінила наше життя на «до» та «після». Але все, що з нами відбувається, — це «зараз». І порядок денний визначає саме теперішній час. Українське правое поле також набуває змін. Проте доля країни сьогодні вирішується на іншому полі — полі бою. І саме тому керуючий партнер ЮК «Амбер» Семен Ханін вважає, що вдосконалення законодавчої бази – справа майбутнього. А сьогодні мають значення лише ті речі, які дозволять здолати ворога і виграти цю війну.

— Після 24 лютого було прийнято чимало законів воєнного часу. Яке ваше загальне враження від роботи парламенту?

— У мене сьогодні дуже гарне враження від парламенту, Президента, від роботи інших державних структур, адже їм набагато важче. Вони ухвалюють рішення, від яких залежить, чи виживемо ми, чи ні. Попри моє звичайне налаштування на конструктивну критику, одна річ, коли суперечки точаться десь на конференціях у мирний час, і зовсім інша — відчувати тягар відповідальності, за те, що через якесь невдале рішення Україна як держава може припинити своє існування. Ми зараз воюємо з ворогом, який набагато перевищує нас і чисельно, і технічно. Тому не варто давати поради хірургу під час операції або саперу під час розмінування, якщо сам цього не робиш.

Інше питання, що багато рішень, вочевидь, продиктовані банальною нестачею часу. У нас структура управління та ухвалення рішень дуже централізована. І зараз кількість важливих рішень, які потребують негайного прийняття, зросла в рази. Насамперед ​​пов’язаних з обороною, звісно. Решта рішень також ухвалюються в такому цейтноті, що безглуздо пред’являти якісь претензії. Переробити систему управління, розділити більше функцій між військовими та цивільними адміністраціями, щось віддати на місця тощо потрібно. Але такі реформи слід було проводити ще до війни.

Ми не бачимо суду над військовополоненими у звичайному кримінальному процесі, з адвокатськими запитами, виступами тощо

Ми розуміємо, що доведеться прийняти ще купу складних рішень. Наприклад, у нас є військовополонені, і ми ж не бачимо над ними суду у звичайному кримінальному процесі, розглядом за Кримінальним кодексом: з адвокатськими запитами, клопотаннями, виступами тощо? Ці люди в певному розумінні самі вийшли із правового поля, якщо йдеться про адвокатський захист. Їх могли вбити, але взяли в полон. Навряд чи на полі бою їм хтось зачитував їхні права. Відповідно, для військових злочинців має бути інша процедура. Якщо вони опиняються в полоні, то рішення має прийматися суддею, прокурором. Однак у будь-якому разі це не може бути класичний судовий процес.

Також, хотілося б нам того чи ні, ми змушені обмінюватися військовополоненими.

Тому в законі про засуджених потрібне розуміння, хто уповноважений робити обмін, хто ухвалює рішення, чи є такий обмін рівноцінним тощо. Зараз багато речей відбуваються без будь-якого закону, і це зрозуміло, адже точаться військові дії і є першочергові речі. Тому не до формальностей.

Загалом депутати, і Президент молодці. Вони роблять усе від них залежне, як люди, в яких лише 24 години на добу. А законодавча база щодо нагальних питань напрацьовуватиметься на майбутнє.

— Як оцінюєте прийняті законодавчі зміни в частині забезпечення ЗСУ, ТРО та військовослужбовців, захисту прав людини, біженців, ВПО, підтримку бізнесу, банківського сектору, податкових питань, організації роботи держорганів?

— Насамперед поясню ситуацію, чому система управління недосконала. Скажімо, в нашій компанії я ухвалюю рішення про суму та час виплати заробітної плати. Після початку війни 24 лютого я зі своєю родиною та односельцями в Бучанському районі опиняємось в окупації, фактично в полоні: воюємо із загарбниками, немає ані електрики, ані води, ані зв’язку. Зброї теж, до речі, майже немає.

І раптом за кілька днів пробивається сигнал на телефон. Мені додзвонюється співробітник, який говорить, що зараз в усіх складна ситуація і чи можна якось вирішити питання із зарплатою. Я не стримався і послав його за російським кораблем. Чи був я правий? Звісно, ж так: довкола мене ворог, працює артилерія, у нас поранені та вбиті, кожен може щомиті загинути. Я думаю, що це, можливо, останні хвилини мого життя, а тут мені надходить такий виклик. Чи правий мій співробітник? Звісно, правий! Він у Києві. До столиці на той момент нічого не прилітало. Кому йому телефонувати, як не мені?

Проблема в тому, що ми всередині компанії не готувалися до війни. І переважна більшість компаній, гадаю, теж не готові були до того, як діяти в разі загибелі керуючого партнера або потрапляння його в полон. Так само і в державі. А по-живому виправляти ситуацію дуже складно.

Більшість компаній, гадаю, теж не готові були до того, як діяти в разі загибелі керуючого партнера або потрапляння в полон

Зараз у будь-якій галузі спостерігається певний правовий вакуум. Рішення приймаються на рівні особистої ініціативи. Законодавчо це взагалі ніяк не підкріплено. Тому часто ми маємо набір сумбурних рішень. Але ця ситуація не погана і не хороша, вона така як є в умовах відсутності часу та, часто, від безвиході. Можновладці щодня усвідомлюють вагу прийнятих рішень, а ми, як той співробітник, намагаємося з різних боків вказувати їм на очевидні речі.

Якщо взяти банківську діяльність, головне завдання НБУ має полягати в тому, щоб функціонувала банківська система. Ну немає зараз часу в парламенті розглядати відповідні зміни до закону про банки та банківську діяльність. Натомість є керівник НБУ, який намагається своїми особистими рішеннями у вигляді постанов НБУ підтримувати систему. І так у будь-які сфері.

У Київській області зброю взагалі не давали.

Щодо тероборони. В Київській області зброю взагалі не давали. Я намагався 24 лютого отримати зброю, прийшовши з документами: у мене оформлена мисливська зброя, я колишній військовий… Але через паніку та плутанину не отримав навіть патрона. Водночас, у Києві, буквально за 10 кілометрів, зброю роздавали всім підряд. Зрозуміло, що в теробороні різний контингент і можуть бути потенційні злочинці. Чи правильно це? На мою думку, ні.

Звісно, ми давно могли б прийняти закон про володіння вогнепальною зброєю. Тоді з точки зору особистого захисту проблем було б менше. Але знову ж таки: люди, від яких це залежить, зосереджені зараз абсолютно на іншому.

— Останнім часом було прийнято чимало змін до кримінального та кримінально-процесуального законодавства, зокрема, щодо проведення досудового розслідування в умовах воєнного стану. Як оцінюєте ці зміни? Чи вдалося законодавцю витримати баланс інтересів держави та обвинувачених? Які зміни б виділили?

— Скажу, як би я зробив. Вважаю верхом цинізму сьогодні продовжувати якісь процеси у звичайному кримінальному провадженні та витрачати на це ресурс. Чи важливий процес над конкретною людиною, коли всі сили мають бути зосереджені на розгромі ворога? Це навіть звучить дещо абсурдно.

У мене була ситуація, коли дзвонить секретар судді з ВАКС і запитує, чи зможемо ми взяти участь у черговому засіданні, а в мене над головою все рветься. Кажу: «чи чуєте ці звуки, це не салют?!» Тому я ввів би мораторій на всі справи. Нічого страшного в цьому не вбачаю.

— Але якщо уявити ситуацію, коли час тримання під вартою людини сплинув. Вона ж не може безпідставно утримуватися, хтось має це вирішувати.

— Безумовно, війна може затягнутися на рік чи навіть більше. Тому лише екстрені питання, які однозначно не можуть чекати, мають бути відрегульовані. Зараз порушені права усіх українців. Тому немає сенсу говорити про порушення прав якоїсь конкретної особи. Людина не повинна бути ув’язненою понад зазначеного терміну. Але ж і в мене ніхто не питав, чи порушуються мої права, коли цілилися в мене або в мій будинок. Під час війни говорити про порушення прав недоречно. Особливо якщо по інший бік лінії фронту про жодні права взагалі не йдеться.

Має значення лише те, що працює на фронт. А господарські, цивільні справи зараз взагалі не повинні розглядатися. Юристи, адвокати, судді, прокурори — хтось узяв автомат, хтось риє окопи, хтось волонтерить тощо. Якщо війна, то вона для всіх. Не може бути ситуації, що хтось має гинути за країну, а хтось найрозумніший і користь може приносити винятково на своєму місці. А яке буде те місце, якщо ми програємо?

— Що з тимчасових змін було б доцільним залишити на постійній основі?

— Оскільки я давній прихильник єдиного податку, то зробив би 2% податку для суб’єктів підприємницької діяльності. Проте зараз не можу себе змусити розмірковувати серйозно на цю тему. Багато хто з нас має певну ілюзію, що до перемоги залишилося зробити крок. Це пов’язано з тим, що загарбники пішли з Київщини та низки інших областей України. Але ми їх не вибили звідти — вони пішли, щоб посилити інші стратегічні напрямки. Й немає гарантій, що вони не повернуться. Чи не нападе білорусь.

А ми вже намагаємося повернутися і справами, і думками до мирного життя. Хоч це і правильно, але до цього ще далеко. Натомість наші проблеми, що потребують вирішення ще вчора, давно відомі: корупція та величезний чиновницький апарат, де сотні тисяч людей працюють за мізерну плату. Голова податкової служби отримує вдвічі менше, ніж мінімальна зарплата в юридичних компаніях. Але при цьому охочих працювати в юркомпанії менше, ніж охочих працювати головою податкової служби. Ось такий парадокс.

І головна проблема наша не в законах та правилах, а в порядку їх виконання. Адже чиновники та правоохоронці тиснули на бізнес, будучи формально в рамках закону. Й отримували свою винагороду. Були такі собі неписані правила гри. І законами це не відрегулювати. Не можна законом заборонити брати хабарі, й усі перестануть — це ніколи не було законно. Не можна законом заборонити ВАКС будувати власне правозастосування, яке ніяк не пов’язане з чинними законами та кодексами, бо вони так не вважають.

Якщо прийняти закон, що всі сплачують єдиний податок, який автоматично перераховується банком, але залишити весь штат податкової служби, вони все одно придумають, до чого причепитися.

«Вистояти, здобути перемогу та зробити висновки» — Семен Ханін, керуючий партнер ЮК «Амбер»

Нам потрібно вистояти, здобути перемогу та зробити висновки. Перестати боротися один з одним і створювати цивілізовані, людські умови. Щоб люди хотіли бути не чиновниками, а бізнесменами. Так налагодити життя, щоб не хотілося йти у владу. Якщо прийняти закон, що всі сплачують єдиний податок, який автоматично перераховується банком, але залишити весь штат податкової служби, вони все одно придумають, до чого причепитися.

У мене колись давно був серед клієнтів один магазин, до якого прийшла податкова служба. Перевірили: все гаразд, навіть переплата за податками. Але все одно виписали штраф. Запитую бухгалтера: за що? Виявляється, не було таблички «Не курити». І все ж начебто за законом, нічого не було порушено.

Пам’ятаєте, свого часу президент Грузії Саакашвілі, хоч я і не є його прихильником, демонтував службу, яка контролює пожежну безпеку, та санстанцію, бо зважив, що в тому вигляді, в якому ті органи існували, було більше шкоди, ніж користі.

Речі, які не можна відрегулювати законом, слід просто ліквідувати

Тому речі, які не можна відрегулювати законом, слід просто ліквідувати. Ось у нас було до війни 10 тисяч податківців, а їх має бути 100-200 на всю країну. Так, їм потрібні зарплати вдесятеро більше, ніж вони до цього отримували. Всі інші повинні прийти і стати поруч з нами звичайними господарниками, але не чиновниками.

Якщо ми не зробимо висновків і не ухвалимо важливих рішень після війни, то й надалі все життя можемо займатися вдосконаленням законів. Це ні до чого не приведе, але створюватиме імітацію діяльності. Нашу роботу за нас ніхто не зробить, адже західні країни нам нічого не винні. Так, ми вдячні за будь-яку допомогу, але ж вони не припинили купувати нафту й газ у росії, сплачуючи мільярди доларів. Росії — гроші, нам — зброю. Та навіть якби вони платили менше, питання зовсім не в тому.

Після перемоги з’явиться впевненість у власних силах, відчуття своєї значущості. Ми не зможемо сліпо дотримуватися якихось підпунктів. Якщо західні спецслужби знали про війну і коли вона почнеться, то постачання зброї мало б розпочатися ще до 24 лютого. Так само як і план щодо відмови від постачання нафти й газу з рф. Бо становлення путінського режиму фінансувалося саме завдяки нафтодоларам. Чого вартує лише Північний потік-2, який хоч і не був запущений, але побудований та узгоджений з європейськими країнами. Напевне, у нас десь були рожеві окуляри, та поступово прийшло розуміння, що політика держави має бути насамперед проукраїнською.

— Зараз у роботі слідчих органів та судів, вочевидь, зросте питома вага злочинів проти держави та воєнних злочинів. Чи напрацьовується відповідна експертиза адвокатами, зокрема у вашій фірмі?

— У нас поки що таких конкретних кейсів немає. Є один, пов’язаний з мародерством, але тут повернуся до того, з чого почав.

Бо вважаю, що якщо людина вчинила не звичайний злочин, а вкрала майно у сусідів, то закони війни мають поширюватися і на неї. Тому напрацювання такої практики не зовсім уявляю. Якщо наших співгромадян вбивали окупанти, а потім сусід виніс якусь річ із помешкання, то чи повинні адвокати захищати його у звичний спосіб: ставити під сумнів законність отримання відеозапису скоєння злочину, вимагати характеристики, довідку з роботи тощо? Ми не можемо до кінця перемкнутися і зрозуміти, що в нас йде війна. Якщо людина вчиняє воєнний злочин: мародер, зрадник, — то й вирок може бути тільки один.

І я не бачу ні себе, ні своїх колег адвокатами російських полонених чи наших мародерів. Думаю, що ми за жодні «пряники» не погодимося та таке.

— Ви нещодавно оголосили про відновлення роботи фірми. Які кейсі зараз складають основу практики?

Переважно ті ж самі, що й були раніше — економічні. Всі чиновники, дай боже їм здоров’я, на місці. Почалися перевірки, штрафи, спроби зібрати податки, затримати вантаж на митниці тощо. Все найгірше, що було раніше, нікуди не поділося. Тому ми завалені справами від наших клієнтів.

Знаєте, у мене з усього майна залишився автомат. Згоріли записи, документи, комп’ютер… У багатьох так само із бухгалтерією, хтось не встиг здати звіт, хтось не може відновити втрачені дані. Але система намагається цього не помічати. Чиновники наголошують, що треба сплачувати податки і таким чином підтримувати економіку. Зрозуміло, що бюджет має наповнюватися, але ж ми повинні бути один за одного! Цього жодним законом не відрегулюєш.

Звісно, наше першочергове завдання: вижити і перемогти. Друге — вести проукраїнську політику, яка відповідатиме виключно інтересам держави Україна. І якщо це перетинається з інтересами інших країн, то лише у вигідному світлі. І третє, ми маємо прибрати цей чиновницький апарат, який висмоктує всі соки. Бо люди, які зараз за кордоном, намагаються працевлаштовуватися. Треба думати, як би нам потім не опинитися без наших громадян. Вони замисляться: чи варто повертатися з нормальних людських умов, де не приходять з обшуком раз на місяць, а у двері дзвонять лише листоноші. Я не хочу імітації діяльності і тому переконаний, що після перемоги повернення до минулого життя вже повинно бути.

 

Бесіду вів Максим СИСОЄНКО

 

Джерело

Поделиться

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.