ВСУ пояснив свій висновок про реалізацію предмета іпотеки на публічних торгах

Верховний Суд України, у зв’язку з тим, що в засобах масової інформації з’явилися публікації із приводу висловленого 23 квітня 2014 року правового укладення у справі № 6-26цс14 про продаж з публічних торгів іпотечного майна, рішення, що спотворюють сенс, заявив, що на суд безпідставно покладена відповідальність за зміни в законодавстві, які регулюють порядок реалізації предмета іпотеки.

ВСУ роз’яснив, що відповідно до Законом «Про іпотеку» і ст. 589 Цивільного кодексу у разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого нерухомістю іпотекодержателя, утримувач має право отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Таким чином, іпотекодержатель отримує право на звернення стягнення на предмет іпотеки не з моменту укладення договорів кредиту або іпотеки, а тоді, коли боржник не виконує своїх зобов’язань за кредитним договором.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки і реалізація предмета іпотеки на публічних торгах здійснюється у рамках процедури старанного виробництва з дотриманням вимог ст. 54 Закону «Про старанне виробництво», ст. ст. 41 — 49 Закону «Про іпотеку» і Тимчасового положення про порядок проведення публічних торгів по реалізації заарештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Мінюсту від 27 жовтня 1999 року № 68/5.

Оскільки правовідношення по реалізації іпотечного майна в справі, що переглядається, виникли після 16 жовтня 2011 року (після внесення в ст. 49 Закону «Про іпотеку» змін, які дозволяли здійснювати треті публічні торги зі зменшенням початкової ціни предмета іпотеки до 50%), то суд на підставі ч. 3 ст. 2 ГПК дійшов висновку про застосування до цих правовідносин норми ст. 49 Закону «Про іпотеку» в редакції, що діяла на момент здійснення публічних торгів.

Але враховуючи те, що основою виникнення правовідносин в справі був не кредитний договір, а настання певної події (невиконання зобов’язань), передбаченої іншим договором — договором іпотеки, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що п. 2 Завершальних положень Закону № 3795 — VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно врегулювання стосунків між кредиторами і споживачами фінансових послуг», згідно з яким дія цього Закону не поширена на кредитні договори, ув’язнені до 16 жовтня 2011 року, до спірних правовідносин не застосовується.

За інформацією прес-служби ВСУ.

Джерело

Поделиться

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.